Дмитро Чередниченко

До лісу
Пралісу
Ні стежки,
Ні сліду,
Не втрапить
Рушниця
У зайчиків сон.
Я їду,
Я їду,
На лижах я їду
До зайчика в гості –
Морквинку
Йому на

Розмалювалася гусінь
Усіма кольорами
Та й сидить собі
У травинки на шиї.
А травинка
Шукає очима пташку,
Бо тільки пташка
Знає мову трави.

Котик
Згорнувся
Калачиком –
На-
ма-
лю-
ва-
ла
Я
Квачиком.
Ще
До-
ма-
лю-
ю
Олівчиком –
І буде вже
Котик
На стільчику.

Котиться, котиться
Спілим яблуком
Ліхтарик по землі,
Шукає стежку.
Направо ходив –
не знайшов,
Наліво ходив –
не знайшов,
І прямо ходив
– не знайшов.

Плавають гуси по небу
І самі із собою цілуються,
І самі собою милуються.
Котик хотів і собі
По небі синьому походити,
Білі хмарки половити.
Котик на синє небо ступив

А ми з дідом удвох
Та й до Росі ходили,
А ми з дідом удвох
В Росі рибу ловили.
А дід в’язя спіймав –
Червоніють перцята –
Мені в’язика дав,
Щоб несла я до хати.
Тут

Ой котику білий,
До нас іди сміло!
Будеш у нас жити,
Будеш мишки ловити.
Будеш люльку колихати,
Їй коточка співати,
А ми купим чобітки –
Срібнодзвінні підківки.
Як

На яблуці
Пташка –
Вітряк
На горі.
Крила
Черкають
Зорі.
А тополі
Стоять собі
Долі –
Зорю
По голівці
Гладять.

Одвеселились квіти,
Одмолоділи дерева,
Наліталися птахи,
Наврожаїлась осінь.
Тепер сивий дід
Підмітає стежку,
Зачиняє браму –
Замикає Рік.
А коло брами
Уже

Воно таке глибоке,
Аж обертом очі йдуть, –
Он сосни які високі,
І то
Вершками дна не дістають.

Хвалилася ворона
Синичку набити,
Сіла на сніг –
Не може злетіти.
Вже й крильми махала,
І лапками терла:
Поки нахвалялась,
До снігу примерзла.

Поки не впав осінній лист
На наші береги,
Поки не згас останній промінь
На обрії смеркання, –
Радіймо сонцю і життю,
І нашому коханню.

Хай налетів страшний буран
І

Із вуглинки-невидимки
Олівця собі зробив
І малює угорі
На березовій корі.

Вовка, жабу, черепаху,
Зайця, мавпу,
Диво-птаха,
І лисицю, і слона,
І

Прийшов дощ
Під вікно,
Звісив темне
Полотно,

Прилетіли
Веселики,
Змалювали
Веселку.

Мені сонечко
Пальчика ощастило:
Летіло-летіло
І на мізинчика сіло.
А я його й питаю:
Дудень, дудень,
Дудень,
Скажи,
Коли буде
Полудень?
А воно
Сказати

У трактора ніжки болять,
натомилась йому земля,
став собі відпочить,
а коник зелений
до нього: – Цить!
не гурчи!
Відпочинь уночі,
послухай,
як друзі мої співають

– А якого кольору сніг?
– Малинового, – сказала малина.
– Вишневого, – сказала вишня.
– Бузкового, – сказав бузок.
– Небесного, – сказало небо.

І кожен правду сказав,
Бо

Білявий котик проситься до хати:
– Чого, котусю, ти такий сумний?
Давно не їв чи ніде спати,
Чи утомився, йдучи з далини?

Замуркотів малий: – О люди!
І сон, і втома якось

– Равлику, равлику,
Де твої ріжки?
– Рибка украла.
– А де тая рибка?
– Попливла за водою.
– А де тая вода?
– До хмарки полетіла.
– А де тая хмарка?
– Дощ

І гори – на весь світ,
і поле – наче ліс на горах.
І світ – як досвіт світовий.
Над нами все –
і шлях, і скит,
і синє море,
і сосни юної трави.

І місяця останній