Для дітей

Три машини є у нас —
“Запорожець”, “Волга” й “Краз”.

Вова, Петрик і Андрійко —
Це шоферів дружна трійка.

І Василь прийшов — тепер
Буде й міліціонер.

На маленькім

На уроці — тиша-тиша.
Букву «а» Марійка пише.
А як вивчиться писати,
то напише лист до брата:

і про те, як гарно в школі,
як працює мама в полі,
як Тарасик в

У хатині над рікою
журавель
живе з жоною.

Журавлиха
рве щавель
серед зелен-лугу,
відеречком
журавель
носить воду з Бугу.
А мале журавленя
з

Я — Наталка,
ти — Оленка.
Я велика,
ти маленька.

Як захочу,
тільки скочу —
навіть хату перескочу.
Я по колу
стриб
та стриб!
— на одній нозі,
як

Загадка

Два батьки
і два синочки
в ліс ходили
по грибочки.
Кожен з них у козубку
ніс додому по грибку.
Я рахую:
— Раз-два-три!—
Чом їх три тут

Толя вже читає трішки,
Знає літери всі в книжці,
Та не втямить він однак,
Як м’який читати знак.

Як?

Плакат у дитячім садку на воротах:
“Червона субота — хороша робота!”

Ми вікна помили, підлогу і двері,
І дім хом’ячку збудували з фанери,

А потім гуртом, відпочинувши трішки,

Якщо мій сон
колись тобі насниться,
Ти зрозумієш,
як любив тебе.

Тебе нема,
а вишня розцвіла.
Не вірю їй.
Такого буть не може.

Вже позаду перші поцілунки,
Юності немає вороття,
Наші діти, наче перші бруньки,
На одвічнім дереві життя.

Щось у рисах схоже є від тата,
Щось од мами зблисне ув очах,
І

В ту ніч стукав клен у вікна золоті,
Зіщулений, тулився він до хати,
Обмацував шибки і все хотів, хотів
Зелений гомін вплюснути в кімнату.

Навально хмари облягли

Не судилося.
Не судилося.
Але й досі у тім гаю,
Де з тобою при ватрі грілися,
Свою молодість пізнаю.

Мов злочинця на місце злочину,
Мене тягне туди щораз,
Де ти,

Ще холонуть слова
У твоїх нерозкритих конвертах,
І дорога розлук
Наше “ми” не вертає назад.
Я — хвилина твоя.
Ще повторює пам’ять уперто.
Тільки ти поверни,
Поверни

— Вітри загасять промені в очах,
Якщо ти не зволожиш їх сльозою…
Чекає шлях,
А мамина печаль
Однині буде зватись
Самотою.
— Загасять сльози ув очах огні,
Якщо ти будеш

Ішли удвох. У захололі роси
Проміння гостре місяць повтикав,
І боязко було деревам босим
Прогулянку зробити серед трав.

Ішли удвох. І, може, так здалося,
Що ледве стало в

Я іще у третім класі
Запримітив очі ті.
Маю щастя і нещастя —
Дві косички золоті.
Вранці я її чекаю,
Щоб назирці з нею йти,
А вона весь час втікає:
“На моїм не стій

Ой та нікому так, нікому,
Та як жовняру молодому
У кабатинці, у реміню
Ходить шельвах по каміню,
Ой та по зимнім, зимнесенькім
У кабатиню тонесенькім.
Ой ходить шельвах по

Дивись, дівчино, – нічка весняна.
Ходім гуляти —
Туди, де сонна річка срібляна —
Роси збивати.

А там сплетуться в тремтінні руки.
І ми, мов діти,
Шептатимем солодкі

Говорять, людські діти всі, як діти,
Усе додому тягнуть і все пруть.
Ну, а мої — прекрасні пустоцвіти —
Лише з батьків, лише з батьків деруть.
Я їм три хати звів

Ніч голубая,
Ніч потекла.
Тепло дрімає
Липова мла.

В темній алеї
Смутен іду.
Запах тополі
Віє в саду.

Місяця чоло
Дим обволік.
Зникне, як дим