Для дітей

Голубонько мила, не сердься,
Читаючи скарги мої,
Бо кождий удар мого серця
Про тебе говорить мені.

Тобою живе моя пісня,—
Ти кождої пісеньки ткань.
Голубонько мила, не

(Україна мовить)

Голос тучі цвинтарної,
Голої, обірваної…
Верніться, діти бунтарні,
Сини непокірні мої!

Кому готувати страту
За брязкіт чужого

З глибин руїни і пустелі,
З долини смутку і плачу
В краї надзоряні, веселі
На крилах пісень і я лечу.

Думками лину над землею.
Мені так тісно на землі!
А разом з піснею

Осіння ніч… Коротка, як і влітку…
— Ніщо не вдієш, дівчино, прощай!
— Я буду ждать. Повернешся ти швидко?
— Я буду вірною!.. Не забувай!..

Був ясний ранок. Злотом

Є ніжна принадність у сільському храмі,
як сутінок березня в закутках ляже:
ясніють віконні у присмерку плями,
дрімає Микола у різьбленій рямі,
а тремітний вогник щось Спасові

Праматері Роду

Як зацвіте юнацькая весна —
перед героєм стелиться дорога:
манить мета, манить досягнень змога,
“дійти чи впасти!” — присяга одна…

Але важка

Літо! Тепле літечко!
Квітне в полі квіточка.
Жовту квіточку оту
У віночок заплету,
Закосичу синім квітом,
Привітаю маму з літом.
Мій віночок жовто-синій,
Наче прапор

З блискучими авоськами
літають павучки.
Горіхами волоськими
Вистрілюють садки.

Не дзвонять гони криками
пташиних пізніх зграй.
Та повними засіками
розлився

Мамине свято
Я зустрічаю.
Я для матусі
Віршик вивчаю.
Я подарунок мамі роблю,
Я свою маму
Дуже люблю!

Журавлики-веселики
Одлинули й нема.
Із рукава метелики
Витрушує зима.

Метеликів ми ловимо,
Стрибаєм, біжимо,
По килиму пуховому
До хати несемо.

На автобусній зупинці
Зустрічав бабусю внук.
Із села везе гостинці,
То нехай не трудить рук,
Внучок зробить добрий вчинок:
Він зустріне, привіта,
Піднесе важку

Ой, заграли музиченьки на горбу,
Аж гуде, так бухка бубон: бу-бу-бу!
Скрипка співом, срібним співом залилась:
«Гей, до нас, веселі, світлі, гей, до нас!
Хто не вміє веселитись —

На Великдень діл і вись
Сонце злотом заливає,
На Великдень сонце грає —
Блись-блись!..

На Свята усім святам,
На яєчко на червоне,
На дзвіницях усі дзвони

«І місяць мені наліво
Й кота котила дорога,—
Ну як тут заграть щасливо,
Скажіте, на милість Бога?

Нехай би лиш це — та нащо
Побажання ті зневчасна?
О, роле моя

Щось нудно самому
Надворі тинятися…
Ну чим би то Жорику
Порозважатися?
Ген Мурзик на лавці.
Жорж гладить кота!
І… в’яже бляшанку
Йому до хвоста:
«Як стане цей

— До збору ще якраз година! —
Сказав дружкові піонер.
Хлоп’ята вийшли з магазину
І подалися просто в сквер.
Вони тримали по обнові:
Ножі гарненькі кишенькові,
У кожного два

Прозвали Коротулькою.
Гримів у класі сміх.
Мій друг Левко Борулько
Сміявся довше всіх…
Я образилась до сліз,
А він з порадами поліз:
Ти, Коротулько, не барись,
Ти

В садку, що гостинно відкритий для всіх,
Дбайлива рука посадила горіх.
Упали блакитні дощі з висоти,
Деревце охоче взялося рости:
Несміло розкрило рум’яні бруньки
І пишно

Рівно вісім. Вже пора.
Виряджають школяра.
Баба внука зачесала
Волосок до волоска.
Мама куртку застібала
До останнього гачка,
Підтягнула комірець —
Ну школярик —

Недавно тьотя Ліза
Придбала телевізор.
Наче в клубі, вся рідня
Фільми дивиться щодня.
От і я усе дивлюсь,
Пропустити щось боюсь,
Хоч в очах уже туман,
Аж потьмариться