Для дітей

Роби й роби. Затерпла спина.
І вже не чую рук.
О боже мій! Чи я спочину
Від тих незмірних мук?
Прийде осіння нічка…
Настала ніч, усякий ліг,
Заснула вся родина,
А мати,

Сидять пани над Невою
та поникли головою,
місяцями раду радять
над правами, що не вадять,
що не вадять з них нікому —
все лишають по-старому.

Межи ними пан граф

У матері любов свята.
В робочі будні і в свята
Вона однаково струмить
І кожен час, і кожну мить.

Ти пам’ятай про це, дитя,
В якім би не жило краї,
Впродовж всього свого

Ми дітьми гралися в війну,
Бо все було в нас під руками –
Окопи, дзоти й просто ями,
Що перерили царину.

В гаях сплюндрованих, в ярах –
Снаряди й міни скрізь валялись,
Ми

Чую, чую: обіймає жаль, –
За великим невимовна туга,
За незнаним!.. Ну, хоча б ножа
Та дорогу зоряну в подруги!

Та окраєць хліба у карман.
І пішов би босяком, гультяєм

Я так чекаю сонячної днини,
Як мати першої в житті дитини,
Як навесні стурбована земля
Чекає серцем зерня-немовля.

Я так чекаю сонячної днини,
Як сіно в лузі доброї

До скульптора якось заговорила глина
Він зачудовано на неї подивився
І волю дав своїм рукам і мислям…
Від несподіванки вона вчинила опір,
Та потім вірою до нього

Прощай, весела сторона!
Я б не покинув України:
Твоя пахучая весна,
Твої квітчастії долини,
Твої веселі небеса,
Твої луги, твої ліса,
Твої густі червоні лози,
Під

Сонце вставало; крізь на небі чисто,
Де-не-где хмарка гуляла на волі;
Тихо в дуброві, тільки ледве листом
Щось розмовляла висока тополя.

“Слухай, козаче! – говорить дівчина,

Десь та спить тарган вусатий.
І горобчик хоче спати.

Дощик спить у кропиві.
Сплять край неба скрипалі.

І лишень одненькій скрипці
лячно спати в чорній скриньці.

Перукар утішив раз
Пацієнтку сиву:
— Миттю я зроблю із вас…
Модну і красиву!

— Ет, що модна! Єрунда!
Ти зроби так, друже,
Щоб була я молода
І розумна дуже!

Познайомилися хлопці в санаторії,
Кожен називати став професію:
— Я шахтар.
— Я викладач історії.
— Я артист. А ти?
— Я — син професора!

Вже, далебі, перетворивсь на порох,
А все з могили він шипить повчально:
— Чоловіки й жінки лежать тут поруч!?
Але ж… але ж…
це страшно аморррально!!!

Ну й санчата Олечці купили!
Вередливіш, мабуть, не знайти:
Із гори — самі біжать щосили,
А на гору — треба їх тягти!

Муха більша, як літак.
Може бути, що не так.

Від суботи дощ іде.
Може бути, що ніде

ні калюжі, ні струмка –
тільки вуличка струнка.

Тільки трохи щось не так –

До нашої теплої хати
Приходила казочка спати,
Та чи спала, чи не спала –
Колисанку колихала.
А як рано діти встали,
То гостинці гарні мали:
Тому –

Бачить хлопець: пан пикатий
Іде мимо двору.
Щоби дуку не вітати,
Шурхнув у комору.

Батько мовить:
— Це погано,
Дуже не культурно.
Нумо вийди й скажи пану
«Добрий

Чимчикував по вулиці патлатий.
Назустріч — ще кудлатіша особа.
Стирчить волосся, мов стріха із хати, —
Не видно ні потилиці, ні лоба.

Патлань аж остовпів: — Оце так краля!

— Ой мамо! — лепече хлоп’ятко,
Роззявивши рота від подиву. —
Ти віриш, сказав мені татко,
Що всі ми від мавпи походимо!

— Від мавпи!? — ледь чутно шепоче
Матуся, зробившись

Наша Настя невелика –
менша віника.

Наша Настя мала
зранку хату мела.

А котик під лавкою
підмітає лапкою,

підмітаючи, нявчить:
– Як не так мету –