Для дітей

Як зелені списи,
з вогкої землі
виткнулися в лісі
проліски малі.

Я візьму лопату,
в ліс я побіжу,
пролісків багато
в горщик посаджу.

Може, знов

Морська вода така прозора
побіля берега плющить.
Великий камінь виліз з моря,
у воду дивиться її мовчить.

Морська трава звисає з нього,
у воду пасмами спада,
неначе в

На зеленій галяві,
Де рясна трава,
Дзюркотить криниченька,
Чиста, лісова.

До води схиляються
Квіти запашні.
Камінці поблискують
В темній глибині.

Ми збирали

Дай, Маринко, мамі ручку,
Тупу-тупу ніжками.
Підем на зелену лучку
Стежками, обніжками.

Там пасеться біла кізка
З бородою, з ріжками.
Підійди до неї близько, —

Вранці Лесик із воріт
вийшов з свого двору.
Жук біжить за ним услід,
хвіст піднявши вгору.
В небі крутиться сніжок,
і летять сніжинки
на ставок, на бережок,
на стрімку

Навпроти нашого вікна
за дощану горожу
машина в’їхала чудна,
на звіра трохи схожа.
Вона схиляє й підійма
залізну довгу шию,
туди й сюди повзе сама
й зубами землю

Свіжі пахощі смолисті
вітер широко розніс, –
це на площі в нашім місті
ялинковий виріс ліс.
Кожна мама, кожен тато
вибирають до смаку:
– Нам високу!
– Нам пухнату!
–

Восьме березня настало –
Славне свято всіх жінок,
І сьогодні ми позвали
Наших мам у дитсадок.

Кожній мамі подарунки
Готували малюки,
Малювали їм малюнки
Вишивали

У нашої Оксаночки
таке хороше вбраннячко:
шовкова спідничка,
білі черевички,
на голівці кучерявій
аж чотири стрічки!
Встане рано зранку
дівчинка Оксанка,
вдягне

Вечоріє. Сутеніє.
А в кімнаті на вікні
Щось у темряві біліє —
Мабуть, яблучка смачні!
Мама яблучка купила,
Щоб Марійка їх поїла,
Щоб Марієчка мала
Здоровенькою була.

Сьогодні не буду нічого вигадувать,
а тільки візьму й намалюю пером
звичайним чорнилом на стелі райдугу
в кімнаті своїм над робочим столом.

Чекатиму тихо…
Чорнило

При зеленому горісі,
При дубочку та сосні
Я гукаю, а у лісі
Хтось відгукує мені.
Каже братик:
— Це луна.
— А яка вона?
Каже братик:
Голосна.
— А іще яка?
—

Йосип Бухбіндер

Де річка Німан крутить млин старий,
Вогонь у кузні Йосипа горить.
Не борода у коваля, а піч,
А серце – мов залізо на вогні.
А кузня древня, наче сам

Коли мені легко-легко
на серці, тоді я знаю,
чого воно так зробилось:

сьогодні з-за океану
на кінчикові світанку
вернулись додому птахи…

Їм важко було

Аж до очей хустини,
як хмарини,
пухкі й легкі біліють просто неба
і бджоли цяточками золотими
(квітки, та й годі!).
Нене дорога,
ходім до них: мо’, нас до танцю

Коли ми буваємо вдвох
(хай буває це дуже рідко),
коли я своїми пальцями
обіймаю пальці твої
(перехожі, напевне, заздрять:
на всю вулицю перша пара,
що і досі ходять,

Мамо, було, покличеш,
казку почнеш казати,
доленьку світлу зичиш,
років життя багато.
Зір одвести не смію:
казка – моя утіха…
Знаєш ти все і вмієш,
бачила щастя й

…Бути чистим – то нетрудно,
коли жити серед свят.
Бути чистим там, де брудно, –
то падлюки не простять.
Із жалів, із тремтів ніжних
прорізається удар.
Б’ють не слабших.

Я не людина, я рослина,
а часом я мале листя.
Співало дванадцять дівчаток: ой стелися, хрещатий барвінку,
і сонце в ріці веретеном зеленим крутилось…

Написана єдина істина:

Гайда на коні! Час рушати.
Вже півень кличе, вже зоріє,
На сході млаво зоря тліє.
Гайда на коні! Час прощатись.
Гайда! Гайда! Не слід зітхати…
Весело ж, гай! — ні, нишком,