Для дітей

Жив собі десь чоловік,
Він Остапом звався.
Раз поїхав в гай по дрова,
З чортом пострічався:

Прилягав, бач, гайок його
К болоту близенько;
Росла всячина на йому

Без худоби сиротині
Тяжко в світі жити;
Хоч який він буде чесний,
Все буде тужити;
Чесна душа йому в тілі —
Тільки всього й буде:
Мало тепер її хвалять
Вже на світі

Ой, зачах,
Ох, заслаб
Подорожник.
А в кущах
Кап-кап-кап
Дрібен дощик.

Сто краплин
Бризь та бризь
На стежини
Не з хмарин –
Мандрівниць,
А з

— Завтра в школу! Завтра в школу! —
Тільки й чути у дворі.
Знову братика Миколу
Мама збудить на зорі.

А мене будить не треба
— Збудить сонечко мене.
Встану я, коли край

На узгір’ї коло гаю,
Де в снігу пеньки старі,
Я сліди щодня читаю,
Як слова у букварі.

Тут ось ямочок мережка:
Дві, одна і знову дві…
Так і знай: це зайця стежка

1. Стрітення

Лоша
на студених ніжках
таке бліде,
наче б його удосвіта
ще й у срібній короні
колись убито, –
це ще не місяць,
це – тільки

У долині при криниці
При зеленому кленку
Посідали молодиці,
Наче птиці на току.

Посідали, заспівали,
Затужили на весь світ.
Юні роки пригадали,
Наче вишні білий

1. Стрітення

Лоша
на студених ніжках
таке бліде,
наче б його удосвіта
ще й у срібній короні
колись убито, –
це ще не місяць,
це – тільки

У долині при криниці
При зеленому кленку
Посідали молодиці,
Наче птиці на току.

Посідали, заспівали,
Затужили на весь світ.
Юні роки пригадали,
Наче вишні білий

З дахів течуть дзвінкі струмки
і кидають мені у вікна перли.
Співають реквієм роки
над долею моєю, що роздерли
вітри й розвіяли в степах.
Он там висять шматки, що серпень

В біблійних теремах полян
Заплутались іржаві ниті, —
Сивизна ранньої блакиті
І багреці жовтневих ран.

Збирайтесь, сміливі ловці!
Годуйте пси, лаштуйте зброю, —
Осінні

Раптом, нині, ненадійно,
при народі, нашвидку,
упадеш в мої обійми,
наче сонце у ріку.

Бо дороги крутосхилі,
що глибоким снігом йшли,
відраховуючи милі,
нас до

Ось калина над рікою:
Віти стелить по воді.
Хто це щедрою рукою
Їй намистечко надів?
Червонясте, променисте –
Розцвітає, як вогні…
Дай хоч трішечки намиста,
Калинонько,

Ходять хмари в небі синім,
Місяць Вересень прийшов,
Сповнивсь вереском пташиним
Тихий затишок дібров.
Позлітавшися у зграї,
Різне птаство молоде
В крилах сили набирає
І

Ми з дідом коло яблуньок
Ходили день при дні.
І вже поспіли яблучка
Солодкі, запашні.

От якось десять малюків
Повз нас до лісу йшли
І в ручках десять козубків
Усі

Андрійко наш уже школярик:
Іде з портфеликом в руці,
а в ньому зошити й букварик,
пенал, планшет та олівці.

Андрійко добре вчить уроки,
бо хоче вміти й знати все.
Додому

У Марини Дмитрівни
Стільки всяких справ!
Без Марини Дмитрівни
Хто б отак прибрав?
Хто так гарно ліжечко
Ковдрою заслав?
Хто старанно віником
Скрізь позамітав,
Витер

Малював картину тато,
Квач у фарбу умочав,
Потім вийшов із кімнати
І обідати почав.

Тупу-тупу, хтось тупоче,
Відчинити двері хоче…
І в кімнату в ту ж хвилинку

— Я сьогодні чергова! —
Хвалиться Маринка.—
В мене, бачите, нова
Біла фартушинка!

Встала я раніш за всіх,
Квіти поливала.
Потім курочок малих
Просом годувала.

А

Були собі півник та курочка.
Набридло їм якось дома сидіти,
і пішли вони мандрувати по світу.
Ось ідуть вони зеленим гаєм,
навколо вітрець кущі колихає,
на кущах зеленіє свіже