Для дітей

У моєї доні
Оченята сонні,
Рученьки,
Мов з вати,
Доня
Хоче спати…

Ніч прийшла
Тихенька,
Спи,
Моя маленька…

В мене є така машина,
Що дирчить стара пружина,
А машина на ходу.
А у тата дві машини
Все стоять —
Нема пружини.
Я в механіки піду.

Я – лілія біла… Мене в самоті
Думки обступають, мов квіти оті,
І плачуть… і місяця сяйво смутне
Кохає, й цілує, і пестить мене.
Я щастя не знала… Журливі пісні
Мене колисали у

Казочку оцю
Розказав мій дід.
Правда чи неправда —
Жив-був Дармоїд.
І такий лінивий,
Лежебок такий,
До роботи не підніме
Ні батіг, ні кий!
Мав таку він звичку —

Материнська колисанка,
Доню моя мила, –
Се надія і благанка –
Дати щастю крила!

На літа твої й світанки,
Долі подорожні,
Материнські колисанки
Любі і тривожні…

В шибку дивиться пітьма,
Ніч приходить крадькома,
Хоче вкрасти з хати сина,
Понести туди, де зимно.

Ми сховаєм сина в ліжко,
Вкриєм ручки, вкриєм ніжки –
Аж до ранку, до

Чистий сніг на тих велетнях-горах
Байдужий до хмари,
Квітка гірська, байдужа до снігу,
Сповита у чари,
Тиха скеля над краєм поснулим
Байдужа до нього,
Дух спокою, що в

Шумить, шумить зелений гай,
Його цілує ясна днина;
Сльозами першої грози
Була омита ця хвилина…

То щастя юної душі:
В ній горе вихорем знялося
І прокотилось… а по нім

Давно, ще за старих часів,
у звірів не було хвостів.
А мухи — роєм біля вух…
Чим одбиватися од мух?
От в лісі, на березі прямо,
шле звірям дятел телеграму:
— Тук-тук… Всім

Виріс я, я вже школяр
Я хвилююся весь час
Адже я прийшов до школи
Перший раз у перший клас!
На дванадцять вчитись хочу
Є вже ранець з букварем
Був я вчора просто хлопчик

Все йде, все минає…
Т. Шевченко

Зі скреготом бредуть
Мов кантарид фалянги
Отрутні
Зелено-сірі танки.
Гуртами,
Поодинці
Вроздріб
А там
Черідкою

Різала носка,
Очки виймала
Ще й ротик порола:
Його очі цілувала недавно.
Ой мамо, матусю,
Не ріж
Страшний твій нагострений ніж.

Мила дитино,
Ой сину,
Проклята

Була зима. Ішов зелений сніг.
За ним — рожевий. Потім — фіалковий.
І раптом протрюхикав на коні
Дідусь Мороз. І загубив підкову.

Та не просту. А золоту. Таким,
на місяць

Ти знаєш, у нашому домі,
в старому буфеті, давно
живе мій добрий знайомий –
старенький буфетний гном.

Він знав ще дідуся хлоп’ям,
а маму — малим дівчатком,
гукав

Тишком-нишком, чапи-чапи,
в капелюхах, як гриби,
гноми шастають ногами,—
чапи-чапи, — сніг рипить…

Йдуть вони один за одним,
невдоволено сопуть,
сварять зорі, сніг,

А в Лапландії, дітоньки, гарно!
Я не марно намерзлась, не марно.
Голубі там сніги і заноси
круг хатиночки Діда Мороза.

Серед білих снігів таємниче
палахтіло там сяйво

Одягаю вечір на чоло
Голубим гранчастим лазуритом,
І cміюсь, і легко йду селом
В матіолове, пахуче жито.
Де ж воно, моє сумне вікно?
Вже стомилась кликать і чекать,
Тінями

Павучок – рудий бочок
мив надвечір ніжки.
Був він добрий павучок,
та дурненький трішки.
Мив він ніжки, вимивав,
їх ретельно рахував.
Перша, друга — при мені,
ось і

Свій твір — життя, яке з нас кожний звик
Лишати недовершеним нащадку,
Геть перекресливши, мов чорновик,
Переписати наново — спочатку?

Повний гороху кошіль. Мак зі стіни звиса.
Осінь, ласкаво прошу в хату мою і в сад.
Викопано картоплю, моркву і буряки.
Пахнуть до мене кропом в погребі огірки.
Всього мені доволі.