Для дітей

Пам’ятаєш, як певно, як владно
Ти вела лябіринтом любови,
Аріядно моя, Аріядно!
Сонця й літа нестримана повінь.

І коли б не смагляві ті руки,
Не ті очі сафірні, як вічність.

Казав татусь — робити треба,
не виглядать, що зробить хтось.
“Роби, та так, щоб після тебе
перероблять не довелось”.

Бо всі пра-пра і дід, і баба —
в калюжу ще ніхто не сів.

Дитячі роки. Перші кроки.
Зелений вигін і Сула.
І тільки сядеш за уроки,
а тут матуся посила:

— Піди, спасибі тобі, Митю,
води відерце принеси. —
Я йшов. Але побіг би

Буває мить — хтось вимовить ім’я
(А тиша ще шумить безмежним морем).
Ніхто не гляне і не заговорить,
Лише діткне плеча.

І раптом я
Відчую — хто, відчую і побачу:
То

Ми повертаємося всп’ять
До шкур, ловецтва і сокири.
Меча важкого рукоять
Не важча від старої ліри

І свіжий подих льодовців.
Що насуваються неспинно,
Пливе, мов квітня

… І йшли віки, одним ярмом закуті,
Плекаючи каліку і раба.

Зрадливий, хитрий, темний і ледачий,
В гнилоснім тлінні мертвої душі
Він викохав собі павуче серце:

Мале,

Як до Тебе протоптати тропи?
В сивій млі спостерегти мету?
Чи ж пропалить синій жар Європи
Азії проказу золоту?

Ось мовчиш, незбагнена, незнана,
Мов прозорий жовтень,

Моя біографія, ДРУЗІ,
сягає в далекі ті дні,
коли мене бусол на лузі
підкинув батькам навесні.
Та й досі я згадую завше,
що послугу він не малу
зробив немовляті,

П’є-гуляє у неділю
На коршомці Гарасим;
З Гарасимом п’є-гуляє
І сусід його Трохим.
А обидва стрільці жваві.
От перечка і пішла…
Далі Трохим розходився,
Підійнявся з-за

Сповідав ксьондз молодий
Мазура старого.
«Що ж,— питає,— чуєш ти
За собою злого?»

«А нічого!.. Та і що ж
Злого чути маю?
Чи в костьолі коли був?
Чи коршму

Їден дідич мав у школах
Кохану дитину,
Ото раз до неї й пише:
«Милий ти мій сину!

Як ти здоров — слава богу,
А як добре вчишся,
То не візьме тебе дідько,
Про то не

Пан то хоче сина мати,
Не спить цілі ночки,
Але пані, як на збитки,
Вповиває дочки.

Що півроку, то й повненька,
Що рік, то й дитина…
Отак-отак рада б хлопця,
А вийде

Став у церкві батько з сином.
Церкву вже кінчали:
Засклепили, побілили,
Олтар прибивали.

«Слава богу, — каже батько, —
Спомоглися люди.
Лиш не знати, як то вона —
Чи

“Де то, доню, животина
Так?..”
“Та то, мамо, коло тина
Дяк…
Все, бувало, грає, грає
Та й…
Все, бувало, примовляє:
“Дай!..”

Раз підсунув, було, ручку
В

Гей-гей, воли! Чого ж ви стали?
Чи дуже поле заросло,
Чи лемеша іржа поїла,
Чи затупилось чересло?
Бадилля зсохло, вже й валиться,
Леміш я добре насталив,
А чересло моє

Пісня мисливців

Підганяйте, хлопці, коней,
Гляньте, неба край червоний,
Хмари захід заступили,
Буде з вітром сніг!

Підганяйте, не дрімайте
На вечерю

З коси бузько летів на балку
(косар косу там брав на брус),
і сів бузько в дворі на балку,
на довгий дерев’яний брус.

Де прадід коней вів на попас,
бо там росла хрумка отава,
старий засвідчує літопис
поселення, що зветься Лтава.

Була тут, кажуть, неглибока
у степовому кураї
у Ворскли

Він до класу зайшов неквапливо,
крейду взяв і, немов чарівник,
вивів числа на дошці красиво:
— Ось вам ділене, частка, дільник.

Заспівало нам слово доданок,
мов дударик

(Мирославу Ірчанові)
Стрілецька пісня

Чи є в світі краща зірка, як кохана моя Ірка,
Чи є в світі де царівна, щоб була така чарівна.

Приспів:
Гей, гей,