Для дітей

Пісня мисливців

Підганяйте, хлопці, коней,
Гляньте, неба край червоний,
Хмари захід заступили,
Буде з вітром сніг!

Підганяйте, не дрімайте
На вечерю

Сидить собі Жиденятко,
Головкою має;
Коло нього сидить рабін
Тай його питає:

Рабин:

«Чого півень, як співає,
Очі

Звела мене не біда,

Звела мене,
Моя нене,

Звела мене не біда,
А дівчина молода.

А дівчина,
Як калина,

А дівчина молода.

Брівоньками

Дочекався я
Свого святонька
Виряджала в світ
Мене матінка.
Виряджала в світ
Мати рідная
І промовила
Мені, бідная:
“Нехай, сину мій,
Ми працюємо.
Нехай

Він до класу зайшов неквапливо,
крейду взяв і, немов чарівник,
вивів числа на дошці красиво:
— Ось вам ділене, частка, дільник.

Заспівало нам слово доданок,
мов дударик

Гей-гей, воли! Чого ж ви стали?
Чи дуже поле заросло,
Чи лемеша іржа поїла,
Чи затупилось чересло?
Бадилля зсохло, вже й валиться,
Леміш я добре насталив,
А чересло моє

Сидить москаль коло лави,
Порох насипає.
Аж підходить стара баба.
«А що то?» — питає.
«А что ж? Икра салдацкая,
Став москаль брехати. —
Вить с энтаво у нас, бабка,

Нічка тиха, зорі світять,
А мороз крепить;
Циган сина до місяця
Лицем становить.

«Отак, сину мій Романе!
Отак, дурню, стій
Та з пазухи вийми руки,
До місяця

Їден дідич мав у школах
Кохану дитину,
Ото раз до неї й пише:
«Милий ти мій сину!

Як ти здоров — слава богу,
А як добре вчишся,
То не візьме тебе дідько,
Про то не

Іще вчора ізвечора
По заході сонця
Поглядав я на улицю
Край свого віконця.

Поглядав я на улицю —
Бучно було всюди,
І мигали мимо вікон
Знакомії люди.

І

— Любі діти, хто з вас тему візьме, —
каже вчитель, — тема не важка:
розказати про неологізми
на занятті мовного гуртка.

І знічев’я глянув на Марійку
(знали всі відмінниці

Сидить бідне циганя,
Попхинькує стиха.
А сомпляк же то, сомпляк!
Аж замерз, до лиха.

А другеє циганя
Біду потішає:
«Ото, — каже,— наш Роман
Яку дудку має!»

Пан то хоче сина мати,
Не спить цілі ночки,
Але пані, як на збитки,
Вповиває дочки.

Що півроку, то й повненька,
Що рік, то й дитина…
Отак-отак рада б хлопця,
А вийде

Де прадід коней вів на попас,
бо там росла хрумка отава,
старий засвідчує літопис
поселення, що зветься Лтава.

Була тут, кажуть, неглибока
у степовому кураї
у Ворскли

Запитала Надя на уроці мови:
— Юрію Петровичу, чом це так бува:
як пишу кампанія — правите на о ви,
а пишу компанія — правите на а?

Осміхнувсь учитель і сказав Надії:
—

(З мого дитинства)

Ні книг, ні періодики.
Одноманітні дні
І тільки вірні ходики
працюють на стіні

Ох, працьовиті ходики —
як вічні ходаки!
Хто стука в

Оляночка після школи
гостює в Литві у Агне.
І радісно, як ніколи,
зелена їм рута пахне.

Ось Агне біжить на ґанок
стрічати погожий ранок,
а там застає Олянку
і каже:

Ой як було нам ловко
подовгу слухать тата,
про приказки, примовки,
і в будні і на свята!

Питаємо: — А звідки:
“Се лев, а не собака?”
— Це, — каже, — з оповідки
про

Є на київській околиці
восьмирічка в Крюківщйні.
Знаєш, чим відома школа ця
всій великій Батьківщині?

Слідопитами завзятими
(йдуть на пошук знов і знов).
Їхні будні

В літню пору медову
у шкільному саду
я розмову про мову
з дітворою веду.

“От, — кажу я малеча —
мовний вираз візьміть —
брати ноги на плечі,
як його