Для дітей

Як шумно хвиля грає,
Як бистро в діл біжить!
Весельце хвилю крає,
А плесо мерехтить,
як жемчуг.

Весельце хвилю крає,
З човна несеться спів,
По берегах лунає

Порадь мені, Черемоше,
Порадь мені, брате,
Куди мені тої долі
У світі шукати?

Отут вона, як квітонька,
До схід сонця цвіла,
Отут вона до місяця
Зі мною

Осінній, сірий день. Над лісом крячуть круки
І вітер у корчах дивними голосами
За літом плаче. З зимна терпнуть руки,
Сміх, радість і життя мадрують ген світами.

В такий осінній

Де ж ти, осінній жовтий листочку,
Гониш з вітрами, розганяєшся?
Чом ти тополі там на горбочку
Та не тримаєшся?

Або ж я знаю, де я погоню,
Перед морозом де заховаюся,
Раз

Пітони. Тритони… У клітці дріма ягуар.
Жирафи. Верблюди. Приручені зебри. І іюні.
Хоча й невеличкий, а все-таки це зоопарк,
в якім опинилися навіть Пржевальського коні.

Фазан.

Розминувся зі мною сон.
Дні повій, галіфе й героїв…
Хто у сквері під цей газон
Ґрунт угноїв?

Певне, мріяв: ось прийде час…
Рости, травко зелена!
Що ж! Шинелька його

У сестрички теж є грядочка,
Невелика, наче кладочка,
А на грядці — огірочки
І кавун в рябій сорочці,
Сім головок маку,
Трохи пастернаку,
Був на грядці і горох,
Та його

В густоліссі коло гатки
Бурундук будує хатку.
Цілий день його сокира
Веселить птахів і звіра,
Цілий день, цілий день
Тільки й чути — «дзень!»
та «дзень!»
А малі

Цілий день якийсь непевний настрій,
Почуття великої утрати, –
Дві морозом знівечені айстрі
Ти з садка принесла до кімнати…

І, коли ці напівмерлі квіти
Ти мені на книжку

Попоїм, посплю… Щасливий ніби.
Роздобув собі штани нові!
Тільки очі так немов у риби
Та на в’язах мулько голові.

Дотягнусь, пурну – і буде тихо!
Мудреці!
Через віщо

Четвертий день гарячий суховій
Дзвенить піском у помутнілі шиби, –
Нудьгуй! Нудьгуй… І вже руці моїй
Перегорнуть сторінку праця ніби…

З кутка в куток тиняюся всі дні,
І весь

Зціпив зуби. Блідий-блідий!
За байраком село палало.
Хтось прикладом у спину — йди!
— Вас чимало!

Сухо чмихнув старий наган
(Перша нота нової гами…).
Надвечірній лягав

Посадить задумав заєць
Моркву і капусту,
Щоб не густо, щоб не пусто
Виросла капуста.
З грядки заєць викидав
Камні і коріння,
Бо коріння і каміння
Виглушать насіння.

В піджачок
З голочок
Одягнувся їжачок
Та й із хати —
Назбирати
Грушечок-гниличок.
У долині,
На стежині,
Під дубком,
Стрівся
Зайчик-
Побігайчик
З

Чіткіші лінії і фарби спокійніші, –
Благословляється на осінь, на дощі…
Десь журавлі в похолоділій тиші:
– Мерщій! Мерщій!

Спішать до Індії, озер північних діти,
До кинутих

В гімназії, де я кінчав науку,
Один довговолосий гімназист
До віршів так – з нудьги – наважив руку
(За форму дбаючи та нехтуючи зміст),

Що довго я, за римами у тузі,
На нього

Невеличка наша річка —
Я її перепливаю,
А на березі сестричка
“Гиля, гусоньки” — співає.
Гуси слухають сестричку,
З рук її скубуть травичку —
У нас гуси не сердиті,
Бо

У бобра
Добра
Багато:
І надворі,
І в оборі,
І в коморі,
І у хаті.

Бо охоче
Дні і ночі
Він робив:
Він і сіяв,
Він і віяв,
І косив,
І

Впав сніжок
На лужок,
На стіжок
І на бір.
Під стіжком
З мотузком
Ходить звір.
Здалека,
З дубняка,
До стіжка
Він прибіг.
Скинув шапку,
Став на

Скоро я піду до школи.
От зберуть врожай із поля,
Повезуть на трудодні,
Значить — в школу час мені.
А сестриці ще не час,
Бо вона маленька в нас —
Не запишуть в перший