Для дітей

Ці слова — про набиті трамваї
У вечірні просинені сутінки,
Про зволожене танучим снігом
Вітряне різкувате повітря,
І про слюсаря з смуглим обличчям,
Поцяткованим ластовинням,

«Молодій музі»

I
Над озером Щирбським ні пташка не пирхне,
Край плеса ліщина не шепче,
Ні рожі не дишуть, вітрець не чичирхне,
Так тихо, ні плесо

Я пам’ятаю їх, барвінків, навесні.
Цвіли вони, синющі, навісні,
Такі блакитні, буйні, небоокі,
Такі безжальні і такі жорстокі.

Цвіли вони на всіх моїх могилах,
На всіх

Гори слонили мряки сині,
Туга дрімучий ліс покрила,
В глибокій сумерку годині
Отара хмар по небі плила…

Ген, коби ти, дівчино мила,
Була в ту хвилю в полонині!
Пусто… Ліс

Михайлик з вулиці прибіг, —
Не упізнать хлопчини:
В багнюці з голови до ніг,
В подертій сорочині.
Розбитий ніс увесь набряк,
Щока розпухла ліва,
Під оком вискочив синяк,

— Колектив, — сказав інспектор, —
Справді, в школі тій могуч,
Де Засіданько — директор,
А Нараденко — завуч.

Як зізвеш усіх на збори, —
Не вміщаються у клас!
Тож беру я

Від криниці до городу
Ніс Павлуша в відрах воду.
А за ним аж із воріт
Вистрибом Марічка вслід.

— А чого це ти, Павлушо,
В ямку воду ллєш під грушу?
Зацікавилась мала.

Є в артілі у одній
Чоловік Карпо Крутій.
Чоловік, поглянеш збоку —
При здоров’ячку, ніврокуі
Як на техніку рівнять,
То, мабуть, він сил на п’ять!
Щоб схотів — звернув би

Пам’ятаймо, милі діти,
Пам’ятаймо завжди з вами,
Що для нас в усьому світі,
Найдорожчі – наші мами!

Нам маленьким і дорослим –
Все дають вони з любовью:
Ніжне серце,

З пивної — в підвальчик,
З буфету — у бар…
Насмокчеться «мальчик»
І тре тротуар.

На шиї транзистор,
Борідка — а ля!
Блукає по місту,
Як лугом теля!

Ніде не

Звичним рухом гумку вірну
Вийнявши з пенала,
Заходилась двійку жирну,
Витирати Алла.

І сама собі всміхнулась:
«Виведу п’ятірку!»
Посміхнулась та й незчулась,
Як

Одна кімната — наліво,
Друга кімната — направо,
Моя кімната — посередині.
В одній кімнаті Робота
День і ніч вистукує на машинці.
В другій кімнаті Дозвілля,
Безтурботне,

Батько справив Петрусеві
Чобітки,
Що вдягнув і танцюрист би
Залюбки.
Лиш суконкою злегенька
Проведи,
Як засяють і халяви,
Й переди.
А які у них підбори,
А

Тричі вигнаний хапуга
Знов з’явився на поріг:
Став просити зава-друга,
Щоб порадив, щоб поміг.

Каже:
— Хочу я на базу
Влаштуватися давно.
Ти закинь за мене фразу

Дванадцята ночі…
Сплять тато, синок,
І сивий дідусь, і мама.
Аж раптом — в квартиру тривожний дзвінок:
— Вам блискавка-телеграма!

Схопилася мама, а тато й собі:
— Та що

Імпровізація

І знову години.

Я лежу у високих сухих шуварах самоти.
Я лежу в очах юнаків, що молодими померли,
і в шпальтах старих пожовтілих журналів,
і в

(За болгарською народною казкою)

Дідусь – горбатий, мов дуга,
Бабуся – сухорука,
А з ними юна, як весна,
Жила-була онука.

Вона красуня із красунь,
Струнка і

Все покину і прийду до тебе,
І ми підем у зелений ліс,
І нічого більше нам не треба,
Крім ялинок, сосен і беріз.

Ще, звичайно, стрінемось з дубами,
Вони радо привітають нас,

Літо стернями пішло,
Входить осінь у село.
Я люблю рум’яну осінь.
Над садами чисту просинь,

Молотарки спів у полі,
Перший дзвоник в нашій школі,
Що нас кличе, мов зоря,

Обачно! Не запитаєш нікого,
де починаються межі ці.
Навіть оленя зіркорогого,
ні гадюку, темну наложницю,
ні мухомора, що мружиться
на світлотінні грані,
ні журавля, що