Для дітей

Як відомо, всі ледачі
Ждуть легенької удачі
(Без труда щоб їм везло!).
Так і з Васею було.

Вчиться Вася в п’ятім класі.
Якось друг і каже Васі:
— Знаю чудо я одне.

Імпровізація

І знову години.

Я лежу у високих сухих шуварах самоти.
Я лежу в очах юнаків, що молодими померли,
і в шпальтах старих пожовтілих журналів,
і в

Літо стернями пішло,
Входить осінь у село.
Я люблю рум’яну осінь.
Над садами чисту просинь,

Молотарки спів у полі,
Перший дзвоник в нашій школі,
Що нас кличе, мов зоря,

Зацвіли каштани
У твоїм саду…
Жди мене, кохана,
Жди, і я прийду.

Жди мене в негоду,
Жди, як квітне лан.
Жди, коли на воду
Опада туман.

Жди мене весною,
Жди

Обачно! Не запитаєш нікого,
де починаються межі ці.
Навіть оленя зіркорогого,
ні гадюку, темну наложницю,
ні мухомора, що мружиться
на світлотінні грані,
ні журавля, що

Посадить задумав заєць
Моркву і капусту,
Щоб не густо, щоб не пусто
Виросла капуста.
З грядки заєць викидав
Камні і коріння,
Бо коріння і каміння
Виглушать насіння.

Дерев’яна синя
скриня
в хаті — справжня
господиня.
Синя скриня
всіх взуває,
синя скриня
й зодягає.
В синій скрині
є убори
без узорів
і в узорах.
В

— Мамо, стало холодно,
Надворі зима,
А в Кота Котовича
Рукавиць нема.
— Мамо, стало холодно.
Надворі зима,
А в Кота Котовича
Валянок нема.
— Мамо, стало

— Звідки дощ іде?
— Із неба!
— Де іде той дощ?
— Де треба!
Без дороги ходить
скрізь —
через поле, через ліс.
— А чи є у нього ноги?
— Та нащо дощеві ноги,

Пітони. Тритони… У клітці дріма ягуар.
Жирафи. Верблюди. Приручені зебри. І іюні.
Хоча й невеличкий, а все-таки це зоопарк,
в якім опинилися навіть Пржевальського коні.

Фазан.

Де ж ти, осінній жовтий листочку,
Гониш з вітрами, розганяєшся?
Чом ти тополі там на горбочку
Та не тримаєшся?

Або ж я знаю, де я погоню,
Перед морозом де заховаюся,
Раз

Дзвіночок сміху — мій син — прокидається вранці.
Будить сонце — хай світить. Будить трави — нехай ростуть.
Будить пташок — хай співають… Будить ніжність мою…

Дзвіночок сміху — мій

В піджачок
З голочок
Одягнувся їжачок
Та й із хати —
Назбирати
Грушечок-гниличок.
У долині,
На стежині,
Під дубком,
Стрівся
Зайчик-
Побігайчик
З

Зціпив зуби. Блідий-блідий!
За байраком село палало.
Хтось прикладом у спину — йди!
— Вас чимало!

Сухо чмихнув старий наган
(Перша нота нової гами…).
Надвечірній лягав

Розминувся зі мною сон.
Дні повій, галіфе й героїв…
Хто у сквері під цей газон
Ґрунт угноїв?

Певне, мріяв: ось прийде час…
Рости, травко зелена!
Що ж! Шинелька його

Порадь мені, Черемоше,
Порадь мені, брате,
Куди мені тої долі
У світі шукати?

Отут вона, як квітонька,
До схід сонця цвіла,
Отут вона до місяця
Зі мною

У діброві при долині,
Де біжить-дзвенить струмок,
Посадив ведмідь малину
І для себе, й для діток.
Взяв ведмідь відро із хати
Та й чалапає в струмок:
Взявсь малину поливати

Я знаю:
Перекують на рала мечі.
І буде родюча земля —
Не ця.
І будуть одні ключі
Одмикати усі серця.

Я знаю! І буде так:
Пшеницями зійде кров,
І пізнають, яка на

Ми йшли з собою. Тихий май,
Зелений май розцвівся,
Ми йшли з собою, де ручай,
Як вуж лугами вився.
Ми йшли з собою. Ранок був,
Черемха біла цвіла…
Нічо, нічо я не забув,

За народними мотивами

Хочеш — вір, а хоч — не вір:
В чайки шапка набакир,
Бо носила чайка сіно,
Обросилась по коліна;
Збило сіно шапку чайці,
Натрусилось у