Для дітей

Чоловік аванс одержав,
Здибався з дружком
Та добряче й причастився
Прямо під ларком.
І п’янющий, як то кажуть,
У дрезину, в дим,
Він побрів у дитсадочок
За синком

Показує баба внучці
Священну картинку.
— Оце, — каже, — бачиш ясла,
А у них дитинку?
У ці ясла Христосика
Поклали малого.
Заховали Ісусика
Від Ірода злого.
—

— Поздоров мене, браток!
Каже Федір гордо. —
Я учора встановив
Справжнього рекорда.
Триста метрів прошмаляв
Десь за півхвилини —
Мотоцикла перегнав
І автомашини.

В казарму входить генерал, а там нема нікого,
Лише солдатик молодий мете в кутку підлогу.
Оглянув ліжка генерал — порядок ідеальний.
— Ви хто? — солдатика пита.
— А хто ж іще?

Йде увечері Явдоха
З кухні заводської,
Пре каструлю здоровенну
Мимо прохідної.
Вахтер Фока Недрімайло
Пита у Явдохи:
— Що несеш ти у каструлі?
— Сироватки трохи.
—

Літо стернями пішло,
Входить осінь у село.
Я люблю рум’яну осінь.
Над садами чисту просинь,

Молотарки спів у полі,
Перший дзвоник в нашій школі,
Що нас кличе, мов зоря,

У батька є гострий спис,
А довгий спис, довгий, та не сяє!
Бо як на стіні повис,
Щось довго вже в ділі не буває!
А мати як візьме спис
(Вона павутину їм змітає):
“Лихий

Імпровізація

І знову години.

Я лежу у високих сухих шуварах самоти.
Я лежу в очах юнаків, що молодими померли,
і в шпальтах старих пожовтілих журналів,
і в

Ген карих очей домінує над геном блакитних.

Я підіймаю вогонь на руках,
Рудоволосу мою завію,
Коса її пишна, лоскітно-гірка,
Карість очей завіює.
Я в заметілі шалу

Радий був сьогодні Вовка,
Як ніхто з хлоп’ят,
Бо йому гуцулку мати
Справила до свят.
Вже не в мріях розцвітають
Квіти чарівні,
Розцвітають на шовковім
Білім полотні.

І в мене є спомин маленької лялі,
Не тямлю, хто нею мене вщасливив;
Як льон, мала коси, уста — як коралі,
І то була перша, що я полюбив.

Грудьми її була сніжна порцеляна,
Я

Є дивна птаха, що живе без ніг,
І все життя вона літає в небі,
І все життя ятриться мрія в ній –
Хоч раз на кам’яний спуститись гребінь
І притулитись тихо до землі,
Відчути

Розквітають мальви під вікном,
Розмаїті, наче діти мальви
І вони сумують так давно,
Як давно нема на світі мами.
На жаль, серед розлук не вберегли
Те найдорожче, що в житті ми

Батько справив Петрусеві
Чобітки,
Що вдягнув і танцюрист би
Залюбки.
Лиш суконкою злегенька
Проведи,
Як засяють і халяви,
Й переди.
А які у них підбори,
А

Моя дорога
Не стелилась айстрами,
І доля на обрії не малювалась з німбом…
Мати в стару Вишивану тайстру
Клала кавалок хліба.
А біля хліба –
Буквар сонцеликий,
Як друге

Одна кімната — наліво,
Друга кімната — направо,
Моя кімната — посередині.
В одній кімнаті Робота
День і ніч вистукує на машинці.
В другій кімнаті Дозвілля,
Безтурботне,

(За мотивами киргизької народної казки)

Жили собі, були собі
На світі два осли,
Жили і службу нехотя
В господаря несли.
Бувало, не захочеться
Тягти на гору віз,

В нас туркочуть голуби
Мирно на карнизі —
Білі, глинясті, рябі,
Попелясті, сизі.

Доглядають їх усі —
І дорослі й діти.
Той виносить їм пшонця,
Той — води

Є в артілі у одній
Чоловік Карпо Крутій.
Чоловік, поглянеш збоку —
При здоров’ячку, ніврокуі
Як на техніку рівнять,
То, мабуть, він сил на п’ять!
Щоб схотів — звернув би

Тричі вигнаний хапуга
Знов з’явився на поріг:
Став просити зава-друга,
Щоб порадив, щоб поміг.

Каже:
— Хочу я на базу
Влаштуватися давно.
Ти закинь за мене фразу