Для дітей

Боря в батечка живе,
Боря батьків хліб жує.
Все шука роботу чисту,
Хоч не має знань і хисту.
А недавно — дзень! — дзвінок.
Входить з дівою синок.
Діва в модному жакеті.

— Народилося дитятко. Мамі радість, татку — теж.
Що з малим робити далі? До попа ж не понесеш,
А оновлених обрядів небагато в нас, на жаль.
Дехто нині пропонує видавать батькам медаль

Біля Галочки Пилип
Муркотів, мов котик:
— Дай я, серденько, тебе
Поцілую в ротик.
Я не бачив ще в житті
Ротика такого:
Горошиночка мала
Не пролізе в нього.

Він

Нетерпляче жде Мартин, не діждеться свята.
— Мамо, гляньте в календар, де червона дата? —
Мати каже: — Триста днів спиш на рік, як трутень.
Не однаково тобі — свято а чи будень? —

Десь жив собі дивак один, не показний нічим.
У спорті він п’ятнадцять літ був чином керівним.
Весь час він лижників навчав, давав їм вказівки,
Як їм на лижах слід ходить і як тримать

Розказує у пивничці Данило Семену:
— Ось я, простий роботяга, а взяв жінку вчену.
Довго вчилась в інституті, знає аж три мови.
Які у нас інтересні бувають розмови!
Прийду, бува,

Показує баба внучці
Священну картинку.
— Оце, — каже, — бачиш ясла,
А у них дитинку?
У ці ясла Христосика
Поклали малого.
Заховали Ісусика
Від Ірода злого.
—

У квартирі завбуфетом
Дзенькнув телефон.
— Я вас слухаю, — хазяїн
Пробурчав крізь сон.
А із трубки голос чути:
— Якщо не секрет…
Чи збираєтесь ви скоро
Відчинять

Голосистого синочка
Народила мати.
Син підріс та й каже: — Мамо,
Я б хотів співати.
Знаєш ти, яка зарплата
В співака-артиста?
Він одержує по двісті,
А бува й по

Вони зустрілись випадково,
Сусідні просто випали місця.
Він від халтури мучивсь винятково,
З трудом сеанс досидів до кінця.
Його сусідка тихо говорила:
— Як можна в світ

Десять літ финтила Фенька
В модній мініюбці,
Але пари підшукати
Не вдалось голубці.
І не знала Фенька бідна,
Як їй бути далі.
Та замітку прочитала
В свіжому журналі,

Йде увечері Явдоха
З кухні заводської,
Пре каструлю здоровенну
Мимо прохідної.
Вахтер Фока Недрімайло
Пита у Явдохи:
— Що несеш ти у каструлі?
— Сироватки трохи.
—

Дяк попові молодому заявив: — Панотче,
Грішні ви, бо дуже кодло любите жіноче. —
Піп надуся: — Що за гріх тут? Я не розумію.
Зараз я про це спитаю пресвяту Марію. —
Став у церкві

Вчить поета-хлопчака
Консультант у Спілці:
— Ви в поезії іще
Не в своїй тарілці.
Ви вживаєте слова
Нелітературні:
Написали «дураки»
Замість слова «дурні».

Розмовля онук маленький з дідусем Семеном.
— А я знаю, а я знаю! Ви були спортсменом.
— Та від кого ж ти дізнався,
— Від бабусі діду.
Я підслухав, як бабуся казала сусіду,
Що

Батько став серед кімнати, гаманцем трясе.
— Подивіться, п’ять копійок лишилось — і все.
Це синок мій із кишені гроші вичища,
Щоб крутити в ресторанах всякі ча-ча-ча.
Що за люди?

В зоопарку кажуть бабці
Веселі внучата:
— Ота мавпа дуже схожа
На нашого тата.
— Не балакайте такого,
Бо буде вам лихо!
— Але ж мавпа не почула,
Ми казали тихо…

Повернули нам здоров’я лікарі
І сказали: — Ну, живіть, богатирі?
Ми з лікарні подались в аеропорт
І махнули «дикарями» на курорт.
Ніч у Ялті переспали на траві,
Потім в тітки

— Тут були у мисці сливи.
Де ви їх поділи?
— А ми з татком,
— каже хлопчик
Ввечері поїли.
— А три кісточки лишили
Ви кому?
Для мами?
— Я лишив,
бо татко сливи

У ларьочку продавщиця сидить біля бочки.
Над віконечком об’явка в чотири рядочки:

“ТЬОПЛЕ ПИВО
СВЄЖИХ РАКОВ
В ПРОДАЖЕ
НИМАЄ”.

— Хто це таке накарлякав? — прохожий