Для дітей

Спи, засни, моя дитино,
Спи, моє маля,
Ніч іде в гаї, в долини,
Трави нахиля.

Хай тобі ця ніч насниться,
Що в огнях сія.
Будеш завтра в світ дивиться,
Зіронько

В матерів не одна дитина.
У дитини — мати одна.
Так і в мене моя Україна,
Рідна серцю навік сторона.

Я учився по ній ходити,
Воду пив із її джерела,
Я не можу її не

Злітає листя із дібров,
І материнка відцвітає,
Проходять роки, лиш любов
Все не проходить, не минає.

Іду один між явори,
І ти в душі одна-єдина,
Як тиха зіронька згори,

Заголубів барвінок у садах,
Травневе небо теж заголубіло,
Вишнева гілка стала біла-біла —
Розквітла вся на голубих вітрах.

Ти ще в житті своєму не любила,
Та серце б’ється в

На човнах золотих
Заплива молодик
За тополю…
За тобою лечу,
Журавлино ячу
За тобою…

А туман-ворожбит
Зав’язав мені світ
Ворожбою.
Тільки світить роса,
Як

Я тебе любив, я так любив,
Горе моє, зоре, ладо-знадо,
Що слова од щастя розгубив
І ніхто довіку їх не знайде.

Я до твого двору, сам не свій,
Лебедем приходив, як на свято,

Часто сняться твої килими,
Білосніжні і медвянисті,
Де тоненькі шершаві бджоли
Колихаються на вітрах
І, покриті у бронзу літа,
Тчуть на лапках весняну, легеньку пряжу,
В

Дощик, дощик, дощеня
Біг за мною, мов щеня,
Вже торкавсь мені до ніг,
Та я скочив за поріг.
Вбіг би дощик і до хати,
Та закрила двері мати.

Сам не знаю, звідкіля Саву Вареницю
Швидкокрилим літаком занесло в столицю.
Днів за два чи то за три влаштував він справи
І заскочив у кафе «Українські страви».
— Дайте,— каже,—

Мати сіяла сон
під моїм під вікном,
А вродив соняшник.
І тепер: хоч буран, хоч бур’ян чи туман,
А мені – сонячно.
Мати сіяла льон
під моїм під вікном,
А зійшло

Ледаченького онука поучає дід:
— Уставать раніше треба, довго спать не слід.
Чув я притчу: встав раненько добрий молодець,
Вийшов з хати, на дорозі бачить гаманець.
— Що ж було,—

Говорили-балакали дві верби за селом.
Потім тихо поплакали дві верби за селом.
А про що,
А за чим говорили-балакали, потім тихо поплакали
Дві верби за

Відсувайся, запір:
Із’їжджайте на двір,
Мої милії, ріднії гості!
Я до ранніх зорей
Недоспала ночей,
Виглядаючи вас у віконце.
Чи в зелений садок
Подихне вітерок —

— Січень, січень, не січи:
Печуть мати калачі.
Зупинись, подивись у віконце:
Калачі у печі наче сонце!

— Калачі давно вже бачу! —
Січень нам відповіда.
— Маю вдачу не

Пильно стежить місяць Лютий
Чи ставок у лід закутий,
Щоб дзвенів, мов скрипка.
Сяють в інеї дерева,
І, неначе кришталева,
Сяє кожна шибка.
— Я заграю вам на лютні
Про

Геть галушки, з стола печене,
Знімайте божий хліб і сіль,
І сало, з яйцями пряжене.
Варену, хлопче, при на стіл!
Хай чарка забрязка, хай весело буде!
Нехай погуляють хрещенії

Що ти, Березню, привіз
Для своїх сестер-беріз?
– Золоті сережки,
Ниток для мережки,
Ще й для кожної — тепла,
Щоб хорошою росла.
Та не тільки для сестер —
Буде тепло

Носить листя їжачок,
Утепля хатинку,
То лягає на бочок,
То ляга на спинку.
Хвалить вітер їжака:
— Тепла хатонька яка!
Листя ще я насушу
І тобі допоможу:
Як у хатку

Кожен кума, як героя, зустріча:
Виграв він у лотерею «Москвича».
Накупив собі копицю різних книг,
Цілий тиждень пронудився біля них.
— Знаю,— каже,— всю конструкцію на п’ять.

“Хто не вгадає? я?
Оце городять небилицю!
Щоб не пізнав я Солов’я,
Щоб не пізнав сю гарну птицю;
Як тілько оком наведу,
То і вгадаю, де співака”,-
Так дядькові казав