Для дітей

Ледаченького онука поучає дід:
— Уставать раніше треба, довго спать не слід.
Чув я притчу: встав раненько добрий молодець,
Вийшов з хати, на дорозі бачить гаманець.
— Що ж було,—

Сам не знаю, звідкіля Саву Вареницю
Швидкокрилим літаком занесло в столицю.
Днів за два чи то за три влаштував він справи
І заскочив у кафе «Українські страви».
— Дайте,— каже,—

До крамниці дамочка
Увійшла з дитям.
— Купи книжку, мамочко,
Он вона, отам…
Мама здивувалася:
— Кніжечку ти хошь?
Ето на украінском.
Что ти в нєй поймйошь?
Кніжкі,

Коли б тебе, Полінашко,
Як я, знали люди,
За тобою, моя пташко,
Літали б усюди.
Коли б тебе, як я, знали
Багатії й бідні,
Вони б тебе покохали,
Як братики

Осел у прірву лізе.
Погонич – за хвоста!
– Куди ж ото ти прешся? –
Упертого пита.
Осел зі шкури пнеться,
Над прірвою повис.
Погонич не пускає:
– Назад, бодай ти скис!

Вова малий ніби справді поблід.
Мама питає в тривозі:
— Може, болить голова чи живіт?
Може, де впав на дорозі?

Син покрутив головою, що — ні,
Мовчки стоїть і ні слова.
—

Син поїхав з дому та й прожив у місті
Більше як півроку, днів, напевне, з двісті,
Він в село вертається, з матір’ю вітається:
— Здрастє, мама родная! Как здєсь поживається? —
Мати

Уявіть собі картину:
На обід прийшов Кузьма
І застав саму дитину.
— Мама де? — спитав.
— Нема…

Миску взяв, побільшу ложку
І на кухню, до плити.
А каструлі всі —

Лікар бабу лікував, лив їй краплі в очі.
Засліпить її й бере з хати, що захоче.
Так за місяць майже все витаскав з кімнати,
Накінець іще прийшов плату вимагати. —
Я тобі не

Мама ввечері прийшла з поля, із прополки,
А назустріч їй біжить стрибунець Миколка.
Стерегло город і сад цілий день хлоп’ятко.
— Ну, синочку, як діла?
— Мамо, все в порядку.
Я

Кучерявий парубійко
Став фантазувати:
— Знайду собі таку жінку,
Як у мене мати.

Щоб такий же був характер,
І така натура,
І таке було обличчя,
І така ж

Учителька в другім класі хлопчика питає:
— Скільки татко твій за місяць грошей заробляє?
— Вісімдесят карбованців,— відповів Аркаша.
— А як ділить між собою їх родина ваша?
—

З китайського гумору
Якось один учений
Вийти хотів гуляти.
Взув черевики — бачить:
Вилізли голі п’яти.
Що ж той робити має,
В кого взуття порвалось?
Треба до книг

Підросла у мами доня,
Гарна, жвава — хоч куди!
Мати рада.
— Де ти, дівко?
Принеси мені води. —
Тільки й чути: — Дівко, дівко!
Те зроби, туди піди… —
Раптом грюк —

Зі стіни гласить афіша,
Що концерт сьогодні.
В ній зазначені артисти
Рядові й народні.

— Чому, тату, — спитав хлопчик, —
Букви на афіші
Одні більші, другі менші,

— Стій, стрілятиму! — гукнув сторож на Мелашку,
А вона йому під ніс — отакенну пляшку!
Та й побігла геть з мішком. Їй тепер нічого,
Ну, а сторожа знайшли вранці ледь живого,

Питається сина батько Опанас:
— Ну так де ж твій табель за дев’ятий клас?
— На деньок у мене попросив Марат.
— А чого це раптом?
— Каже, напрокат.
Учиться він класно, на

Ми із кумом, їй же право, молодці!
В нас у кожного пов’язка на руці.
Йдем поважно, як барони-королі:
Нас призначили сьогодні в патрулі.
Дві наради з нами в штабі провели
І

Чоловік аванс одержав,
Здибався з дружком
Та добряче й причастився
Прямо під ларком.
І п’янющий, як то кажуть,
У дрезину, в дим,
Він побрів у дитсадочок
За синком

Закохався чорт рогатий
В гарну молодичку,
Яка мала чоловіка
Й доню невеличку.
Чоловік, уранці вставши,
Йде токарювати,
А чортяка крізь кватирку
Стриб собі до хати.