Для дітей

Позолочені дощі
Скаляться
Фальшивими
Імператорами
Обіцянок.
Карбовані
Скупі крихти
Видзьобують
Здичавілі
Поля.
Заводи
Посміхаються
Роздрібнено
І

На коня сів козачок –
За спиною рюкзачок,
В ньому печиво та фрукти
І цукерки від застуди.

– Коник, вйо! – малюк говорить, –
До садочка треба скоро!
Вихователька он з

Школа міліції. Вересень 14-го.
Всі сидять під стіною, в затінку,
який не прострілюється снайпером.
Кришена цегла, консервні банки, наповнені літнім дощем.
За брамою школи

Вона ще не виросла і не втратила голову
від чорної музики у власних зап’ястях
і світло з небес і початки голоду
в її долонях будуть за щастя

вона ще не падала на мокрі

Наша доня — чепуруха —
Миє шийку, миє вуха,
Миє руки, миє ніжки,
Як лягає спати в ліжко.
Та іще гарненько очі
Миє — аж блищать вони,
Щоб приходили щоночі
Голубі

Медом яблучко налите
Примостилось на гіллі.
По садочку ходить літо
У солом’янім брилі.
Літо яблука зриває
І підносить дітлахам.
Гарну пісеньку співає:
— Цьому дам, і

Тече вода, тече бистра,
А куди – не знає,
Поміж гори, в світ широкий
Тече, не вертає.
Ми зустрінемось з тобою
Біля водограю
І попросим його щиро –
Хай він нам

А на нашій вулиці зацвіли каштани,
Ми давно чекали їх – ось вони над нами.
Вітер ніжно гладить їх голівки білі,
Вечір тихо гасить їхні очі милі.

Давай, друже, підемо у нічну

Ось послухай, завірюхо,
не лютуй, не злись, не вий!
Хай зайча, укрившись вухом,
сон побачить морквяний.
Хай зайча у морквяному
уві сні забуде страх.
Завірюхо, йди

Наша бабуся така неслухняна —
завжди вона прокидається рано!
I починає гриміть коло печі,
сни не дає додивитись малечі.

Поки вмиваємо соннії личка,
вже на столі — золота

Терен, терен – тернівочка,
Мила серцю мандрівочка
До пастівника,
Де іще під зеленими
Попід липами, кленами –
До терника.
Де вже ранньо осінніми
Виснуть

3-тя частина збірки “Очі до очей”

В зеленім абажурі
Лице твоє відбилось,
Воно мені наснилось.
На бруку за вікном
Твої затихлі кроки,
Твої тоненькі роки.
Ти вже

Моїй доні Анночці присвячую

Коли день погасне,
Зоре моя ясна,
Щиро я тебе благаю:
Освіти стежину
Молодій дівчині,
Що десь ген спішить до гаю.

Впали тіні

Вічний вогонь

…У хаті ніч. Та місяць.
Ні – телень…
І на підлозі рама од вікна.
Хлип батькових прокурених дегень,
Мов бульбашки із дна.
Такий страшний той хлип!
Дихне

Вічний вогонь

Троянду білу на вікні
Поклала мені мати,
Щоб посвітліла трохи хата,
Щоб не журилося мені.
Щоб так не мучився думками
Та менше пив,
Та світ не

Вічний вогонь

Вагон постукує,
Гудить,
Мов вулик в дощ.
Спить жінка.
Руки впали,
Порепані, обрезклі,
Пахнуть дітьми.
Дивлюсь на них.
( Буває так, задивишся, а

ВАРІАЦІЇ НА ТЕМУ ЩАСНІВКИ (моє рідне село на Чернігівщині)

Ходить базарами осінь,
Вінками цибулі,
Мов кулеметними стрічками
Перевита.
Дядько поніс порося в мішку,
Точать

В недобрий час
Зібрали в нас
Оту державну думу:
За тридцять днів
Од тих послів
Ми досить маєм глуму.

Тут їх п’ятсот —
Розкриють рот
І слухать нас не хочуть.
А

Зінаїді Р-ській

Дівчино! дізнатись була ти цікава,
Чи дуже люблю я природу.
Дівчино! природа — то тільки оправа
На образ, ясну твою вроду.
Байдуже, якії в картині

Забула внучка в баби черевички…
Дитячим сміхом бризнувши в зело,
За повелінням вікової звички
Перекотилось літо за село.

Махнуло рученя на бензовозі –
І курява вляглась після