Для дітей

Шостий і заключний розділ збірки “Мої настрої” – “Дивний світе мій”

Щаслива посмішка
ЗВІДКИ ВОНО ВСЕ?

Синіє десь посеред Чернігівщини зелене і веселе село Щаснівка.
І живе в

ПЕРША СТАНЦІЯ

Лишаї суду вкривають рінь історії,
від суду падає
в наші сумління тінь вини.

Протираючи очі, ми
перехиляємось через райдугу
і заглядаємо

1. Хто має нюх

втягає запах кіс
і переймається лагідністю

втягає віддих
і його власкавлює
її весна

втягає запах статі
і гарячий сціп клітин

глибоке око гір
дивиться постійно вгору
бачить сонце місяць зорі
часом тіло птиці
що падає в його зіницю
часом тіло жінки
що купається
в його рідкій ретині

і

Травневий дощ,
Немов лоша,
Процокотів
По голубому листі.
І розчинилася душа
У з’яві цій,
Терпкій, пречистій.
В саду навпроти
Жінка молода
Всміхалася

Мій голубе, мій соколе, мій друже…
Який незвичний, нетутешній тон!
Скипає цвітом і за святом тужить
у цих словах буденний лексикон.

Що я мовчу? Що я тобі говорю
в триклятій у

І буває таке безлюддя
серед людей,
як затемнення сонця
у білий день,
і така безнадія клята
й пекельна скрута,
коли мусиш друга спитати:
— І ти, Бруте?..

До добра добра додати,
трохи гумору вмішати,
сипонути навмання
чудернацького знання,
сумотинки – дві краплинки,
ложку сміху – на утіху,
співчуття – для вороття
гарних

Щира, кльова, щедрослова,
хай живе дитяча мова!
А дорослу, перерослу,
не люблю я, бо вона –
перелякана й нудна.
Та – дитяча, неледача,
хоч, буває, і заплаче,
але завжди

Обіцяю: неодмінно
Буду вчитись на «відмінно»
І поводитися кльово,
І завжди тримати слово.

Обіцяю: буду в русі,
Помагатиму бабусі,
Не палитиму ніколи,
А тим паче біля

Ми хворієм, як належить:
В горлі – біль, у носі – нежить,
В грудях – бухкання і хрип.
Ми хворіємо на грип.
Кашель, піт, важкі повіки.
Все набридло: мед і ліки,
Молоко,

Задоволені в´юни –
По ставках живуть вони.
Задоволені й слони –
По лісах живуть вони.
Водоплавному в´юнові
Нащо заздрити слонові,
Суходольному ж слону
Нащо заздрити

П’ята частина збірки “Макро і мікро”

Крапля роси на вишні проти сонця.
Підніс вишню до очей,
А в краплі все село перевернулось.
Здмухнув краплю,
Вишню з’їв.
А камінцем

1
Сонце!
Давай дружити.
Спільним вогнем палати.
Ти, звичайно, із неба.
Жито —
Мої палати.

Нас міліарди сонць
У ноосфері землі.
Та огортає

Я тебе цілував до світанку,
Я тебе цілував у росі,
Ми кружляли в модерному танку:
Я і ти у дівочій красі.

Твої губи казали: “не треба”,
Твої руки благали: “пусти”,
Але

Тихо вечір ходить по дворі,
Місяць зорям ніжно щось шепоче,
А мені так хочеться, хоч б в сні,
Подивитись мила в твої очі.
Обійняти лагідно за стан,
Жагу твоїх губ палких

Гляджу захоплений по оболоні
і слова вигукнути з уст не можу,
гляджу на тебе, горду, гарну, гожу,
і як стоїш, застигла у розгоні,
струнка Діано з місяцем в долоні.

Рука

Із нас одні лиш діти
найближчі до пташок
і янголів брати

вони й літати ще не розучились
ще пурхають нівроку
ще в їхніх голосах відчутне щебетання

ти ж пам’ятаєш

Дитячих замків рицарська сорочка.
Посеред замку в пишній ваготі
висиджує дарунки золоті
ялинка — чарівна різдвяна квочка.

Орхестра шурхотливо просякає
проз вартових воскову

Ліфт піднімає нас догори
В ранки, і в півдні, і в вечори.

В ліфті не світло, але й не тьмянко,
Йдеш у гостиницю — в ліфт потрап.
Стріне привітно стара негритянка.
В неї