Для дітей

З українського фольклору

Два дружки у гай ходили,
Дику пташечку зловили
на приманку.
– Ми пташечку – на юшечку,
А пір’ячко – в подушечку-вишиванку!

Раптом

Заквітчано хату
Барвінком і зіллям.
Сміються і плачуть
Ряди на баяні…
Ось ти й наречена,
Справляєш весілля,
Гуляють на ньому
І звані, й незвані.

Танцюєш у колі

Тетяні Винник

І
Ну вистачить, не плач, доволі,
Не треба сліз, не мруж чоло.
Можливо, іншого у долі
Для нас нічого й не було.

Тож почекаємо – ще буде,
І

В нього тема дійсно не проста:
Як би (то ж сверблять з дитинства руки!..)
Зав’язати зайцеві хвоста!..
А для чого?
Звісно —для науки!

Кинув батько синові згори:
— Не мавпуй дорослих — не кури!..
Та синок від тата не відстав:
— А кого ти, тату, змавпував?..

А де живе Господар гір?
Напевно, на Говерлі,—
Де дикий птах,
де хижий звір,
Де хмари боки стерли.

А як добратися туди,
До газдівського двору?
Щоб запросить до

Чути, чути, чути дзвін
За сто сім далеких гін.

То з високих гір сюди
Їде свято коляди.

Ми на тую коляду
Налаштуємо звізду,

Ще й Маланку вберемо,
І козу

Ми ходили з колядою
До родини в Лісове.
А у зворі за горою
Там старий ведмідь живе.

Там, у хащі, у барлозі
Він почує пісню, сміх,
Перестріне на дорозі,
Та й відніме

Завіншуймо від воріт,
Посіваймо край порога,
Що в цім домі сто сиріт
Без отцівської підмоги.

Сяє зірка угорі,
В душах зерна проростають.
Може, є десь матері,
Може, десь

Гляньте всі: на поводу
В небі хмару я веду!
Біла хмара мерехтить,
А за нею тінь біжить:

Значить, я і тінь веду
На своєму поводу!
Тінь і хмарка — це все мій
Повітряний

Пройду селом.
Вони усі
Живі-здорові –
Земляки.
Майстри найкращі в світі,
Співаки,
Філософи –
Мої учителі.
Я бачу, де вони живуть,
Я чую їхній голос,
Навіть

Так довго ідемо,
а сонце
пересохло на спрагу.
Присядьмо в червоних маках
чи в білих ромашках,
попиймо води із глека
та й пошукаємо
пташку.
Перейдемо поле,
де

Петрові Засенку

Залінилась Альта,
Може, притомилась,
По левадах і канавах
Розлилася, розбрелась.
Попили ворони воду,
Пошукала мати броду
Та й без

У людей був завжди мед
у людей були завжди
яблука добрі як мед
у людей була завжди
цибуля як яблука
і був часник
головки мов кулаки
наче й хліб у сусідів
вдатніший

Зірву я, любі діточки,
для вас чотири квіточки:

що першую — хоробрую,
що другую — предобрую,
що третюю — вродливую,
четвертую — щасливую.

Живіть, ростіть

Кінця зимі немає.
Сиджу біля вікна.
А мама все співає,
що літечко минає
і молодість минає
й не вернеться вона.

Синіє снігом вечір.
У хаті холоднеча.
Різдво

Біля Тараса всі гілки
обсіли збуджені граки
і, як один, клянуться пір’ям,
що в них немає гнізд у вирії.

А стяги, трепетні колись,
прив’яли в небі голубому,
бо вище стягів

З кінця в кінець хиткого світу
мене заносить, хилита,
а за плечима слід мій вітер
моєю тінню заміта.

В паркан трухлявий, як літа,
упрусь – і падаю з парканом,
крилатим

Ще до випускного балу
згідно циркуляра і статуту
нашу, українську, закривали,
нас у перспективні розпихали,
нас привчали – ще дітей – не бути.

Ще до випускного балу
ми

Від щастя оп’янів Лука:
— Де витверезник тут? — гука.