Для дітей

Клене, мій клене,
В тебе листя зелене,
В тебе листя вирізне,
Ти порадував мене.
Я листок намалював,
Фарбу зелено поклав,
Поселив пташок над ним,
Над листочком

(Скоромовка)

Скоромовку зубреня
Зазубрило до півдня.
Скоромовку що є сили
У ставку бобри зубрили:
– Раз, два, три,
Раз, два, три,
Хочеш – з нами зазубри!

Пішла мама на базар
Та й купила гусочку.
А в гусочки довгі крила,
А гусочка біла-біла.
— Га-га-га!

Пішла мама на базар
Та й купила качечку.
А в качечки чорна

Білий дід
у білому ромені
удові ворожить,
круном нього
біле козенятко
без вірьовки ходить.
Кинув карти на Івана,
чисту правду каже.

Що далекая дорога
Йванові

В бусла та буслихи
Донечки — майстрихи:
Встануть вранці-рано,
Сядуть на поляні
І прядуть помалу
Пасмочка вовняні.
Що виведуть нитку —
Татові на свитку,
Що другу

— Котику-коточку,
Де ти був-побував?
— У сестричок-невеличок
Гостював, гостював.
— А скажи-но, котику,
Коли ласка твоя:
Як сестричок-невеличок
На ім’я, на ім’я?
—

Я по траві ходила,
Спідничку заросила.
Сварила мене мама,
Сварила-говорила:
— Ой, донечко-недбахо,
Яка ти незугарна:
Була ж ота спідничка
Новісінька та гарна!
Я мамі

Біжить коник, вибрикує,
Візок їде, вискрипує,
А колеса: “Рипу-рип,
Ми не так іще могли б!”

Наш Івасик — за кучера,
Йому справу доручено:
Одвести до дитсадка
Два

Переливчасто гуркоче
Трактор на лану:
Ллється, ллється із сівалки
Зерно в борозну.

Проросте воно й запахне
Полем, чебрецем,
Стане в мами під руками
Теплим

Ганна Кузьмівна в артілі
Здавна порає телят.
Погляд в неї добрий-добрий,
Вік у неї довгий-довгий, —
Щось уже за шістдесят.

Та про пенсію-спочинок
Їй, гляди, не

Я тварин усіх люблю,
Та не знаю й досі,
Чи свинаркою мені
Працювать в колгоспі?

Чи теляток та бичків
Порати-глядіти?
Чи раненько уставать
Та корів доїти?

І

Молодий і лагідний Дубок
Під весняним дощиком промок;
Обтрусився, глянув на хмарки,
Випустив рожеві два листки
І завзято, хоч малий ще зріс,
Вітрові устав напереріз:
— Не

Вечірній час…
Метелиця мете.
Вітрисько дме в шибки та у причілок…
Татусь читає,
мама щось плете, —
зима для хлібороба — відпочинок.

Під завірюхи нескінченний

— Звідкіля ти?
— Із Стеблева,
— А чия ти?
— Ковалева.
В мене тато коваль,
І дідусь був коваль,
І мій брат коваленко.
— А як звуть тебе?
— Оленка.
— Ну, бувай!

Вийшов день
Із ясного кола,
Не хоче гратись
У піжмурки.
Прийшов вечір,
Схилився
До синього дерева
Та й жмуриться.

– Ходи, коте, грядку копати.
– Няв.
– Ходи, коте, дрова рубати.
– Няв.
– Ходи, коте, воду носити.
– Няв.
– Ходи, коте, кашу варити.
– Няв.
– Ходи, коте, сало їсти.

Що в свинарнику за крик?
Що за ахи-охи?
Поросяток відняли
Від Ромашки-льохи.

— Поросятка, не кричіть,
Киньте ваші штуки!
Ви ж потрапили, малі,
До Настуні в

Через дорогу
Зайчик промчав
Навскач.
– Світиться –
Ач! –
Невже перстач?
Хотів позбирати
Зірки в траві,
А вони ворушаться,
Мов живі.

Зайчик злякався
І

Воно таке глибоке,
Аж обертом очі йдуть, –
Он сосни які високі,
І то
Вершками дна не дістають.

З індійського фольклору

Заходьте, діти, ще не пізній час,
За стіл кружком розсаджуйтесь, будь ласка.
Із Індії далекої
До вас
Прийшла цікава
Давня-давня