Для дітей

З кінця в кінець хиткого світу
мене заносить, хилита,
а за плечима слід мій вітер
моєю тінню заміта.

В паркан трухлявий, як літа,
упрусь – і падаю з парканом,
крилатим

Ще до випускного балу
згідно циркуляра і статуту
нашу, українську, закривали,
нас у перспективні розпихали,
нас привчали – ще дітей – не бути.

Ще до випускного балу
ми

— Катав учора Варку
І позавчора Варку,
Чому ж сьогодні — Дарку?
Це, Грицю, дивина…

Гриць думав із хвилину:
— Ні, Варки я не кину,
А Дарка — як в машину
Детальна

Ти кажеш:
«Слово — це зброя».
Знаю,
Що сперечатись марно з тобою.
Все ж — для порядку — я запитаю:
А маєш дозвіл носити зброю?!.

— Тепер хоч, коте, добре поїси:
Украв тобі із бази ковбаси!..
Та кіт лишень скраєчку полизав:
— Таку — їж сам!

Ще в колисці (чи в колясці)
Звик наш Гриць смоктати пальці.

Хоч давно вже виріс, бачу,
Тільки звичку гу дитячу
Приберіг, і навіть більше:
Гриць — поет, він вірші пише.
І,

Від щастя оп’янів Лука:
— Де витверезник тут? — гука.

Облітає листя,
Висиха трава,
Дивиться з ялиці
Заспана сова.

Лис послухав тишу,
Обійшов ярок,
Кинувся на мишу,
А спіймав – листок.

Стежечка розмита
Повертає

Орисі Матущак-Грицині

Дівчино-принцесо-неслухнянко,
Дівчино – як всі, але й не всі!.. –
Далечінь заквітчана серпанком,
Наче вся у вранішній росі.

Вранішній,

І знов проклятий сумнів мій
Ятрить розчахнуто і терпко:
В раю не має жити змій!
Якщо там змій – то це вже пекло!..
То він, підступний як завжди,
Нетямних ловить на

Я ріс – наче ніс до ікони свічу,
Я ніс, я підходив під крилос.
Господь мене зміряв, сказав: – Доточу!
Бо щось ти, козаче, не виріс!

Всіх бачу – тебе ж не примічу в юрбі,
У

Спершу – діти, а потім – як слуги,
А ще потім – раби? Не раби?
Наче Бог одружився вже вдруге,
І любов дотепер розгубив.

Ось же ми – правдолюбні та гожі,
Ти таких нас підвів

ВУСАТА СІМЕЙКА

Викохав наш батько вуса —
На півметра в боки в’ються!
Випливає з-під коряги —
Скільки шику та поваги!
А за ним його хлоп’ята —
Ціла

— Повно взуття в магазині! Ну що це за знак?
— Знак, що отримали нині ізнов напівбрак.

(Жарт)

Старенький Коник-стрибунець
До себе кличе сина:
— Я знаю — близько мій кінець,
А ти ж іще дитина…
То вислухай, що я пізнав
В житті на довгій ниві:
Я

Помилився в розрахунках зав.
— Ах, це я тут винен!.. — Гриць сказав.
Зав наплів у рапорті дурниць.
— Знову я наплутав!.. — мовив Гриць.
Помилки ці варті похвали —
І Грицькові

Звір, що у душі у нас,
Прагне харчу повсякчас.

Йде сватів, напевне, більш ніж досить.
Донька ж всім підносить гарбуза.
— Схаменися вже! — матуся просить, —
Не впирайся, ніби та коза!

Ну яких іще б ти забажала?.. —
Скрушно

Крик, ланка, лемент, брязкіт, дзвін
Завівсь директор наш від ранку.
І так весь день безперестанку.
Вже нащо робот — тільки й він
П’є в закамарку валер’янку…

Ти думав: живеш на цім світі самотній,
Ні рідних, ні друзів у тебе нема…
Дивак ти!
Та друзів у тебе з півсотні,
А родичів — родичів більше ніж тьма:
Сім тіток, шість вуйків,