Для дітей

Проводжала мама доню
Аж в Приморський край.
— Женихами, — каже, — Тоню,
Не перебирай.
Не гордися без причини,
Кирпи не неси,
Гарний трапиться хлопчина —
Так сюди

Якось мати дісталася
До рідної доні.
— У якому ви їхали, —
Питає, — вагоні?
— А хіба мені те знати? —
Говорить старенька.
— У купейному, напевно,
Мандрували,

За обідом
Внук Микити
Рідну мову
Взявся вчити.
Хвалить внука
Баба Варка:
— Вимовляє
Вже Тиміш:
«Холодець,
Пампушка,
Шкварка,
Каша,
Грінка
І

— Хай з пальним яка біда, —
Каже баба діду, —
Та для мене їрунда —
Я в район заїду.
Чомусь сумнів на лиці
В діда — небораки.
А стара: — Чи бачив ці
Неповторні

— Ну що? — говорить дід онуку,
Просив у Галі серце й руку?
— Руки всієї не дала —
З трьох пальців щось мені сплела.

За обідом говорила
Жінка чоловіку:
— Хіба правда, що живу я
З тобою піввіку?
Доводила, аж синіла
Впертому Мартину,
Що живуть вони у купі
Рівно половину.
А той руки

— Що мені робити, Віро,
Досі я не знаю, —
П’ятий рік в новій квартирі
Й знайомих не маю?
— А ти Любцю, — та сміється, —
Влаштуйся на базу —
Тих знайомих

Чи на сміх, а чи на кпини,
Підстригаючи Хому,
Жінка вистригла драбину
На потилиці йому.
— Горе, — скарживсь той Мусію, —
Хитра, бач, яка, диви, —
Цілий рік була на шиї

— Іду на пенсію, —
Сказав старий Панас.
А діти в крик:
«Бери з собою й нас!»

У вівторок братик Юра
Плакав біля Нати:
Чи «фігура», чи «фегура»
Не знав, як писати.
Заспокоїв тато Юру
Й надоумив плаксу:
— Як про мамину фе… гуру,
То постав ще й

— Де мій кум? — пита Платон
Василеву Лізу.
— А я йому за кордон
Виписала візу.
Ми тепер держави дві, —
Каже молодиця. —
— Я у хаті, він в хліві,
Де свиня і птиця.

Цей тихий край, озерний світ
Я над усе люблю —
Як жолудь любить пружність віт
І як зерно — ріллю;

Отак, як річка любить ліс,
А журавель весну,—
Бо тут я піснею

Вийшло вранці сонечко з-за ріки,
Цілувало соняха пелюстки.
І раділи дітоньки, ще малі:
– Є на небі сонечко й на землі.

Як сонце западе, і вечір замріє,
І птичка вколишесь під тихим листом,
І зірки засвітять, і луна розтліє,
І все до спочинку складеся кругом,
Я, бідна, думаю і нуджу собою.
До

З польского рукопису

Мама мене била,
Що-м Яся любила.
А як маминоє
Тато личко ссе,
Чому ж го за те
Мамунця не б’є?

Я мечусь робочо
І роблю охочо,

Танцювали зайчики
У гайку,
На сніжку біленькому,
На сніжку.
Вибивали лапками
Гопака,
Хоч мела хурделиця,
Ще й яка!
Гарно побігайчики
Стриб та скік

Диби-диб. Диби-диб.
То тікає білий гриб.
Переляк поміж грибками
Ідуть дітки з козубками.

Олівцями донечка
Малювала сонечко.
Парасольку сонце має,
Промінцем його тримає.
— А навіщо парасоля?
— Від дощу, — сміється Оля.

В очереті край болота
Жабеня співа по нотах
Чути пісеньки слова:
— До-ре-мі-до,
Ква-ква-ква!

Іжачиха-мама
Рідному синочку
З голубого краму
Пошила сорочку.
Взяв малий дивинку,
Що пошила мати,
Приколов на спинку
І пішов гуляти.