Для дітей

(Спогад)

Був серпень, ніч; розбитий Фаетон
Жалібно поринав у вогкість яру;
Цвіли над обрієм огні Стожару,
І лівим боком сходив Оріон.

Ось журавля скрипучий довгий

У синій синяві рогаликом округлим
Став жовтий молодик, і ніч обводить углем
Понад дорогою самотній кипарис.
Авунди вогкий яр ожиною заріс,
І зносить над струмком тополь верхи

Цілий день читав би
і ціліську ніч
про козацьку славу —
Запорізьку Січ.

Книг не так багато
для дітей чомусь…
Щось розкаже тато,
розповість дідусь…

Ще дізнався

Всі хвилини вільні
в нашім домі — спільні.
Батько щось ладнає,
мати вишиває…
І мене вчить мати
також вишивати.
Спершу все для Галі —
для моєї лялі,
потім по

Раз мені
казала мати:
«Можеш мов
багато знати,
кожну мову
шанувати,
та одну
із мов усіх,
щоб у серці
ти зберіг».
В серці
ніжну і погідну
збережу

Дивлюсь навкруг, дивлюся вгору —
на куполах блистять хрести…
Від Святоюрського собору
очей не в змозі відвести.

Попри Собор чи раз проходив
і пролітав я, мов стріла…
А

Звізда велика, дерев’яна
вся в позолоті аж блищить.
Вже на підході ніч різдвяна —
у ніч таку ніхто не спить!

І ми в цю ніч не будем спати, —
один раз в році на ходу,—
від

Доньці Джіні

Листопад облетів, а грудень все не бризне
Блискітками сніжинок в небесах.
Вполудне пахне хмарами білизна,
Що у дворі на линві промерза.

І грядка,

У нас в садку дитячому —
Аж любо подивиться —
Усі дівчатка й хлопчики,
Мов братіки й сестриці.

З лози наплів я кошиків,
Сказав: — Брати й сестриці,
Ходімо всі до

Я на луках нагулялася
І додому поверталася
Ще й несла траву зелену,
А цапок підбіг до мене
І грозиться ріжками,
І тупоче ніжками:
— Як даси травиці,
То не буду

Я сказав, що скоро у морі
Буду плавати я на лінкорі.
А Василько плаче-голосить:
— І мене візьми у матроси!..

Ми йому говоримо з татом,
Що його не можна узяти,—
Бо хіба

Де хитро стежки повилися
Через гущінь і чагарник,
Іде з рушницею по лісі
Наш бородатий дід-лісник.

Іде, не спиниться в хуртечу,
Лиш сніг із бороди стрясе,
І, наче Дід

Глянь: синички плиг та плиг,
По животик тонуть в сніг,
Щось шукають тут і там:
Їсти хочеться пташкам.
Де зерняток їм дістать?
Під сніжком зернята сплять.
Я кормушку їм

Відцвіли дерева пишні
У зеленому саду,
Я до Червня вже по вишні
Із сестричкою іду.
Ми гукаємо до нені:
– Ой, які ж вони смачні! –
Сипле Червень їх у жмені
І сестричці,

Стріла качка качконоса
І з його сміялась носа:
— Качконіс, качконіс,
Ну й смішний у тебе ніс!

Мишеняті
Мишка-мати
Каже:— Доню,
Вчись читати,
Бо тобі уже
Пора
Братися за букваря.—
Розгортає
Мишка книжку,
Щось пищить
До себе нишком.
Раптом

Ходім зі мною, стежечко.
Обережно,
не зачепися за камінець,
переступи соломку
і під спориш не ховайся,—
все одно бачу.

А там,
за городом,
ого як ти

Випив суховій
увесь нектар із квітки.
Заглянула бджілка в гості
нічим почастуватися.
А в пана дощу
ворота дощаті.
— Пане дощ, пане дощ,
вийдіть-но з хати.
— Нема

До маленької Звенислави прийшла коляда
із звіздарем і торбою, що все помістить.
Мучить Звенислава бабусю: дай і дай
з ялинки ночі медівник місяця!

Покотилися зайчики — обкачані

Виводить мама дивним писачком,
по білому яйці воскові взори.
Мандрує писанка по мисочках,
із цибулиним золотим узваром,
з настоями на травах і корі,
на веснянім і на осіннім