Для дітей

— Говорить школа… Як там
наш учень дорогий?
Не видужав?… Це як так —
вмирає від нудьги?

— Повірте, чесне слово,
син знов у ліжко зліг.
Потрібен терміново
найкращий

Підростай, мужній, дитино,
швидше крила розправляй,
бо твоя юнацька сила
і орлині дужі крила
необхідні краю вкрай.

Необхідні Батьківщині
розум твій, твоя снага.
Не

— Вставай,— кажу,—ледащо!
А він питає:

— Нащо
вставати і вмиватись,
і їсти, і вдягатись?
О, мамою для нього,
для ледаря такого
я б не хотіла бути.

Встає він,

В гуски Пані є всі дані,
щоб літати, а вона
в білій сукні у ковбані
копошиться дотемна.

Я підходжу до ковбані
і кажу до гуски Пані:

— Паню, птаха ти чи ні?
Дай-но

Жабенята зелені
кумкають
у кишені.
Коники-стрибунці
затиснуті в кулаці.

Голова безжалісна
ходить, усміхається.
Усміхається. А з чого?
З свого розуму МАЛОГО!

У сльоту, і в час негоди,
і в погоду, друже мій,
серцем слухати зумій
звуки рідної природи,
звуки — дивні голоси
незвичайної краси.

Чуєш, друже мій, розмови:
з вітром

Тінь грайлива від дерев.
Кам’яний у тіні лев.
В ніздрях — вітер, жар — в очах,
буйна грива, що аж страх!
Так стоїть лев день і ніч
протягом цілих сторіч.
В тінях-затінках

Моя матусенька співає
пісні давно минулих днів.
Самого серденька сягає
матусин чародійний спів.

Пісні хоч давні, невідомі,
як зазвучать вони лишень —
справжніське свято

Я немовлям цей світ уздрів:
безмовним народився.
Найперше слово «мама» вмів.
Слів інших потім вчився.

За звуком звук, за складом склад
я німоти позбувся.
Всю мову так з

Полярна ніч і волохатий сполох
Над безвістю засніжених долин.
Як терпне серце! Скільки літ один
Німує він у нетрях захололих!

Він згадує: між друзів ясночолих
Кипить розмова;

Кажуть тато мій і мама:
«Як важка шкільна програма,
тож не думай про забави!»
Ось які у мене справи.

Я задумався поважно.
Добре вчитись — дуже важно,
але що це за

Димлять гори —
звикли ми…
Димлять вже століття,
але звідки
ці дими —
чи відомо дітям?
Слух такий
давно проник,—
люди вірять слуху,
палить люльку

1
Встала Марта спозаранку,
в ліс іде на прогулянку.
Йде, звичайно, не одна —
тато, мама і вона…

Марті трошки страшнувато,
оглядається за татом…
Ліс дрімучий, ліс

У малої господині
розцвіли ромашки сині.
Хтось питає мимоволі:
— Що, в ромашок синій колір?
Та хіба такі бувають?!
І цікаві прибувають…
— Ну й ромашки,
ну й

Зажурилося дівча.
Смуток в голосі,
в очах…
Кепські справи взагалі:
на долоні — мозолі!
Всі п’ять пальчиків,
всі п’ять,
всі по-справжньому болять,
Марта знає: біль

— Мабуть, дома ти, Мартусе,
помагати мамі мусиш?
— Як умію, як лиш знаю,
дома мамі помагаю.
Перемию всю посуду,
застелю ліжка без труду
і сама зварю компот —
дня немає

1. МИ — ЄДИНІ

Ми живем на Україні,
ви в Канаді повсякчас,
та нема ні смужки тіні,
щоб роз’єднувала нас.

Океан — велику воду
ми долаємо в ім’я
свого

Куди не глянеш —
блим та блим…
За світлом голубим —
зелене, синє, золоте,
здається, Львів цвіте!

Горять світла
неабияк…
Художній мають смак!
У формі літер і

У моїй малій кімнаті
й не пахне достатком:
ліжко, стіл і Божа Матір,
що кормить дитятко.

Не картина, не малюнок,
не просто — мадонна!
Перший мамин подарунок
ця свята

(Спогад)

Був серпень, ніч; розбитий Фаетон
Жалібно поринав у вогкість яру;
Цвіли над обрієм огні Стожару,
І лівим боком сходив Оріон.

Ось журавля скрипучий довгий