Для дітей

Розпочались канікули,
а відпочити ніколи.
Лиш наступає ранок —
за книжку і на ґанок.
А з ґанку стежка-стрічка
веде мене до річки.
Там на піску читаю,
читаю й

Я ведмедиків взяла,
Посадила до стола,
Стала медом частувати:
– Пригощайтесь, ведмедята!

А ведмедики сидять
І нічого не їдять:
Скуштувать медку охота –
Та відкрить не

Писав із табору Василько:
«Нових у мене друзів стільки!
Я, мамо, добре відпочився!
І опилсинів тут наївся!
І накупався – як ніколи!..
ПЕши.
ВітаЇм.
Я й МЕкола».
А

Довгі вуха,
Куций хвіст.
Невеличкий
Сам на зріст.
На городі
Побував —
Нам капусту
Попсував.
Довгі ноги
Скік та скік!
Ми – погнались,
Він – утік!

Дощик,
Дощик! —
Аж залопотіло.
Ліс і поле,
Все навколо
Дощику зраділо.

Дощик,
Дощик! —
По дорозі стука.
Ми краплини,
Мов перлини,
Ловимо у

Я морозу не боюсь! —
В кожушину одягнусь.
Хай мороз не злиться —
Я у рукавицях.
Хай мороз не коле так —
В мене шапка з кролика

Хай мороз не хвалиться —
Я у теплих

Ой на річці вітер
Лід до блиску витер.
Ні сніжинки- Порошинки
Не залишив вітер.

Ой ти, вітер-вітер! —
Як нам не радіти:
Ти хороший,
Ти пригожий,—
Ковзанку нам

Підмітає зранку
У дворі Мар’янка,
Чисто підмітає.
Песик вийшов на поріг
І хвостом змітає сніг —
Песик помагає.

Сніг-сніжок!
Сніг-сніжок!
На снігу сліди пташок.
Це горобчики стрибали,
Мабуть, їстоньки шукали
Та поживи, бач, нема
Замела усе зима…
Ой ви, пташки куцохвості.
Наші

Від блискавки й грому
Лисичка тікає.
А грім все гуркоче,
А дощ припускає.
Ніде ні билини —
Поорані ниви.
Куди заховатись
Лисичці від зливи?
Аж дивиться:
ржава

Наша Алла,
Наша Алла
Шар великим надувала.
Дула, дула — Передула…

Хлоп! —
Із великого такого
Не лишилося нічого.
Мама засміялась:
Ти перестаралась!

Вниз по сходах- тупу-тупу
ніс Онисько миску супу.
Мама каже: «Не впади,
Обережненько іди».
«Не впаду – гукнув Онисько –
Я ж тримаюся за миску!».

М.Ірчанові

Та заґелґали гуси над лугом.
Розмолився орач над смугою скиби,
Розмолився орач над розсяяним плугом,
Що до сонця грав лускою риби.

Посплітались

У домі, під сонцем, між кленів крислатих,
жив хлопчик Івасик із мамою й татом.
Він чемний був хлопчик.
Уранці, лиш встане, він киці дасть їсти
і рибку догляне.
Погляне, чи всі

Я відбивсь від людей, втік за місто й доріжкою
Між ланами самотній подався ген… ген…
Там надхненні пісні я ніжніш кую,
бо там дійсний соняшний день!

Тихо вколо, лише жайвори

Вінок сонетів

І
Що я люблю, люблю Тебе безмежно,
Все глядану та вічно недостежну,
Сказав мені той став зеленоводен,
Що в нім мій зір, сочистих барв

Повніє, стигне золотом земля.
Стоять збіжжя, в задумі вниз повислі,
і ссуть корінням з грунту соки кислі,
і ждуть роси в південний жар поля.

В густві стебел дзвенить

Я до школи ще ходжу –
Гріш не заробляю.
Про життя і взагалі
Небагато знаю.

Та коли іде до нас
Яке-небудь свято, –
Хочу я своїм батькам
Щось подарувати.

І

За містом на фермі курчата ходили.
Курчат за собою їх мама водила.
Куди мама-квочка – курчата за нею,
А півень здалечка втішався сім’єю.

Батьки вчили діток про куряче

Іде Христинка у садок
Нарвати мамі квітів.
А у садку росте бузок:
Найкращий в цілім світі!

Хоч небагато ще квіток
На нім порозцвітало, –
Але Христинка цей бузок
Так