Для дітей

— Де, вороно-
Каркароно,
Ти була?
Що, вороно-
Каркароно,
Принесла?

— Покружляла,
Покружляла
Я вгорі.
Горобців
Порозганяла
У дворі.

Стріла

Я чую дзвін гуде-гуде,
Далеко ген полями
І кличе всіх, що лиш живуть,
В обійми йти до Мами.

Я чую дзвін, як каже всім:
Ідіть, Вона чекає
Від тисяч літ, як день так ніч

На синім небі сходить вже зоря,
Ликуй днесь в мирі руський народе!
Христос-Дитятко йде із-за моря,
Забудь всі муки, болі, незгоди.
Втішайтесь нині, руські всі діти,
Христос

– «Віє вітер, віє вітер,
кучугури наміта!
Хай на мене бог сердитий —
не боюсь я
ні чорта!»
Шарпнув гармошку і…
бехнувся ниць,
п’яні засипало очи:
дивиться з боку

У хаті – хур-ру-хур…
У хаті пряло аж три.
Прялі співають журно,
Діло ж у них – горить.

Мати і дочок дві…
Хиті-хиті-хить…
А за вікном вітер,
Вітер гудить.

Вітер

Мені, тоді ще новачку
У райських кущах беззаконня,
Казав один бандит: — По конях!
Одначе тям, що на гачку…

Відтак подибав я з печери
На божий світ і посміхнувсь:

Мово Дніпра, і Карпат, і Великого Степу,
Диво ж моє!

Із водоспадами грім-діалектів на плечах,
Із легіоном струмочків-говірок лелечих.
Ти ж блискавками-ключами шугаєш по небу,

— Що це ти шукаєш, Грицю?
— Десь посіяв рукавиці…
— Подивися: може, ці,
Що у тебе у руці?

— Рака витяг я з води!
— То давай його сюди!
— Ой, не можу — не пускає:
Пальці клешнями стискає!
— Пальці, кажеш, прищипив?
Хто ж кого тоді зловив?

Жабенятко забруднилось,
Забруднилось — не помилось.

— Жабенятко, так негоже!
Ну на кого ти похоже?

— Я похоже на мамуню.
На мамуню-кваквакуню!

— Щось годинник, — каже тато, —
Раптом зупинився.
Треба в чистку віддавати,
Мабуть, запилився…
— Звідки взятись тому пилу? —
Мовила Галинка. —
Я ж годинник з милом

Ось послухайте, будь ласка,—
Ми про себе склали казку,
Як літали в космос — я
І мала сестра моя,
Як татусь купив чудову
Нам ракету іграшкову,
Я сідаю за кермо:
Ми на

В нашім класі є подружки,
Дві подружки-говорушки.
Так усі їх стали звать,
Бо подружки на уроках,
Мов сполохані сороки,
Цокотять і цокотять.

Говорушки Клава й Мила
На

Хто не зна моєї ляльки?
В мене лялька, мов жива:
Як візьму її на руки —
Оченята відкрива.

Хоч у неї сліз немає,
Плаче донечка моя:
«Мамо, мамо»,— вимовляє,
Ну, а мама

Хвалилась Жучечка смішна:
— От покусала я слона! —
Та не обмовилась і словом,
Що був той слоник… іграшковим!

У слона болить нога.
Слон сьогодні шкутильга:
Гостював комар у нього,
Наступив йому на ногу.

Біля сонечка, вгорі,
Плавала хмаринка.
Проти сонечка, в дворі,
Бавилась Яринка.

Враз хмаринка біла
Сонечко закрила,
А Яринка засмутилась —
Губоньки скривила.

Не

Писав із табору Василько:
«Нових у мене друзів стільки!
Я, мамо, добре відпочився!
І опилсинів тут наївся!
І накупався – як ніколи!..
ПЕши.
ВітаЇм.
Я й МЕкола».
А

Довгі вуха,
Куций хвіст.
Невеличкий
Сам на зріст.
На городі
Побував —
Нам капусту
Попсував.
Довгі ноги
Скік та скік!
Ми – погнались,
Він – утік!

Наша Алла,
Наша Алла
Шар великим надувала.
Дула, дула — Передула…

Хлоп! —
Із великого такого
Не лишилося нічого.
Мама засміялась:
Ти перестаралась!