Для дітей

Цап синочка умовляє:
— Йди по хлібчик, бо немає!

Цапеня біжить в містечко —
Аж стонога недалечко.
Затремтіло від тривоги —
І назад, дай боже ноги!

Цап уже чекав на

— Випни, равлику мій, ріжки!
Дам тобі я сиру трішки!
Каже равлик правду щиру:
— Я не їм ніколи сиру.
— Випни ріжки потихеньку,
Дам тобі ще й маку жменьку!

Равлик з люті

Переклад українською – Валерія Воробйова

Ведмедикові п’яти років
Давали чемності уроки.

— В гостях cиди тихенько,
Ведмедику маленький,
Не чванься, усміхайся,

Щоночі у сні бачу, мила, тебе
З привітним на устах вітанням
І кидаюсь я тобі, мила, до ніг
З гірким, безнадійним риданням.

На мене журливо так дивишся ти,
Хитаєш собі

Була робота у вола:
До школи одвезти стола.
А віл сказав ослу:— Бери ж
Та одвези стола скоріш!

Осел сказав: — Чого це я? —
І миттю цапа зупиня:
— Стривай, рогачу! Маєш

Раз забрався хрущ у кущик
Та й загув там якнайдужче.

Віл пита:
— Мій хрущик милий!
Ти гудеш чого щосили?
— Як чого? Бо так годиться!
Треба ж кожному трудиться.

— А

Рум’яний критику, дотепнику пузатий,
Ти спів наш день при дні ладен на посміх брати
За сум та жалощі. А йди-но, глянь сюди,
Попробуй, може б, нас ти визволив з біди.
Дивись: он

По подвір’ю ходить качка,
Зовсім боса, неборачка,
Її рідні теж у скруті,
Всі роздягнені й невзуті.

Їм би хоч по кожушанці,
Щоб отак не мерзнуть вранці.
А на ніжки теплі

Всевладний час зродив краси взірець,
Що досконалістю вражає зір.
Тоді нищителем стає творець
І нищить свій неперевершний твір.

Це ж саме він під вітру дикий рев
Жбурляє літо

Як я з милою розставсь,
З того часу не сміявсь;
Чув я жарти, чув я сміх,
Та сміяться сам не міг.

Як же втратив я її, –
Сльози виплакав свої;
В серці жаль, нудьга німа,

Божок кохання задрімав колись,
Поклавши обіч смолоскипа свого,
А німфи, те помітивши, знялись
І потайки наблизились до нього.

Одна із них схопила той вогонь,
Який серцям

Ти скажи мені, кохана:
Чи не мрія ти ясна,
Що співцеві в літню днину
В думці сміливій зрина?

Але ні! уста такії,
Очі любі, чарівні,
Сюю гарну, милу вроду, –
Їх

— Папужко! Папужко!
Скажи мені щось на вушко!
— Не скажу, бо ти плетуха —
Всім розкажеш — теж на вухо.

Переклад українською: Наталя Забіла

Жила-була дівчинка. Як її звати?
Хто звав, той і знав. А ви не знаєте.
Скільки ж бо їй було літ?
Стільки літ,
Скільки й зим, –

Буває іноді, щоб упіймати
Шкідливу курку там чи то курча,
Дитину опуска додолу мати
І тільки й думає про втікача.
Дитя волає, щоб вернулась мати,
Вмивається невтішними

Що минуло, загинуло,
Во вечності уж да спит,
А що живет да не гниєт,
Но принесет жизні цвіт!
Дух і тіло, ступай сміло,
Куда розум поведет,
Лиш помало через

Була б моя любов дитям нагоди
Чи долі байстрюком, гріхом батьків,
То місце б їй примхливий час находив
Серед квіток або між будяків.

Не з волі примх вона зроста на подив,
То

Весна у квітні встала зрання:
— Ану, почнімо прибирання! —
Пішла вона в ліси й садки,
Заглянула в усі кутки.

Тут вітерець прибіг поспішно,
Здмухнув вже листячко

Я тут, Інезілья,
Я тут, під вікном.
Сповита Севілья
I тьмою, і сном.

Гітара зі мною.
Укритий плащем,
Готовий до бою,
Стою я з мечем.

Хай сон твій

Оце — дивіться — жирафа.
Вона заввишки — як шафа,
Та ще й витягає шию.
А я так не вмію!