Для дітей

Якщо одним коржем я можу два дні жить
I пити з черепка, що на землі лежить, –
Навіщо меншому за себе підклонятись,
Навіщо наймитом у рівного служить?

Безглуздо мучити себе самого — хай
Малий достаток твій, ти лишку не шукай:
Тим, що од вічності записане тобі,
Будь задоволений, бо це ж і є твій пай!

Честь юної лози хай буде бездоганна!
Нехай невірного проллється кров погана,
Хай потече мазка з двох тисяч ліцемірів,
А цей солодкий сік віддай в обійми жбана!

Хоч гарні щоки й кучері я маю
І станом кипарис переважаю,
Але спитайте, нащо Майстер вічний
В земнім саду зростив мене? Не знаю.

Весна у квітні встала зрання:
— Ану, почнімо прибирання! —
Пішла вона в ліси й садки,
Заглянула в усі кутки.

Тут вітерець прибіг поспішно,
Здмухнув вже листячко

Жив у Віслі сом вусатий —
Знаменитий математик.

Кликав він на всю глибінь:
— Друзі, йдіть, кому не лінь!
Я лежу собі на дні —
Завдання роблю складні.

Я ділю, складаю,

Ти скажи мені, кохана:
Чи не мрія ти ясна,
Що співцеві в літню днину
В думці сміливій зрина?

Але ні! уста такії,
Очі любі, чарівні,
Сюю гарну, милу вроду, –
Їх

Дві кравчихи-мандрівниці
Шили сукні та спідниці.
Різнобарвні — в цятки, в пружки,
У горошки, в квіти, в смужки.
Гарно шили, як уміли,
І жінки усі раділи.

Йдуть кравчихи

Була б моя любов дитям нагоди
Чи долі байстрюком, гріхом батьків,
То місце б їй примхливий час находив
Серед квіток або між будяків.

Не з волі примх вона зроста на подив,
То

Була робота у вола:
До школи одвезти стола.
А віл сказав ослу:— Бери ж
Та одвези стола скоріш!

Осел сказав: — Чого це я? —
І миттю цапа зупиня:
— Стривай, рогачу! Маєш

Рум’яний критику, дотепнику пузатий,
Ти спів наш день при дні ладен на посміх брати
За сум та жалощі. А йди-но, глянь сюди,
Попробуй, може б, нас ти визволив з біди.
Дивись: он

Люблю в жароту опівденну
Вологу черпать із струмка
Чи, в тінь сховавшися зелену,
Дивитись, як тече ріка.
Коли ж вино в краї поскаче
У пінній чаші круговій,
Признайтесь,

Як я з милою розставсь,
З того часу не сміявсь;
Чув я жарти, чув я сміх,
Та сміяться сам не міг.

Як же втратив я її, –
Сльози виплакав свої;
В серці жаль, нудьга німа,

Щоночі у сні бачу, мила, тебе
З привітним на устах вітанням
І кидаюсь я тобі, мила, до ніг
З гірким, безнадійним риданням.

На мене журливо так дивишся ти,
Хитаєш собі

Я тут, Інезілья,
Я тут, під вікном.
Сповита Севілья
I тьмою, і сном.

Гітара зі мною.
Укритий плащем,
Готовий до бою,
Стою я з мечем.

Хай сон твій

Римо, друже повсякденний
І в дозвілля час натхненний,
І в натхненний час труда,
Ти примовкла, заніміла;
Ах, невже ти, дзвінкокрила,
Відлетіла без сліда?

А колись твій

Переклад українською: Наталя Забіла

Жила-була дівчинка. Як її звати?
Хто звав, той і знав. А ви не знаєте.
Скільки ж бо їй було літ?
Стільки літ,
Скільки й зим, –

— Папужко! Папужко!
Скажи мені щось на вушко!
— Не скажу, бо ти плетуха —
Всім розкажеш — теж на вухо.

Буває іноді, щоб упіймати
Шкідливу курку там чи то курча,
Дитину опуска додолу мати
І тільки й думає про втікача.
Дитя волає, щоб вернулась мати,
Вмивається невтішними

Раз забрався хрущ у кущик
Та й загув там якнайдужче.

Віл пита:
— Мій хрущик милий!
Ти гудеш чого щосили?
— Як чого? Бо так годиться!
Треба ж кожному трудиться.

— А