Богдан Кравців

В далекий світ, над береги Йордану,
В країну воєн, прощі і молінь,
На зустріч з Гордіями щаснодарну
У розквіт квітня відлітаєш, Ніль.

Відлуння Пісні над піснями й

Розпеститься і довго в ніч не спатиме,
Ні на хвилиночку не стулить вій,
Пригорнеться розвіяне й розпатлане,
Проситиме казати казку їй.

Звелить читати розповідь із

Пробігла білка гілкою горішини,
В зеленім пагіллі звабливо зникла.
За летами політь усе скорішими
Нас щасна заворожує хвилинка.

У світі тім, ще окрайцем відкритому,
Радієм

Великдень був: на Юрія у тарвні
Розспівані над Свіржом соловейки —
І потім біль розстання невитравний,
Твоїх чекань із піснею Сольвейґи.

І завжди в пам’яті: ті ночі

Бажаючи плисти в подій фарватері,
Не раз відходив я навмань із дому,
Лишав неутоленну тугу матері
І подруги зажурливу утому.

Сьогодні, в дні посивілі порошею,
Як і колись,

То знову забаганки загорілись:
Майнути в рідну далеч кудинебудь,
Над річкою покластися горілиць
І зором полинати в синє небо.

Вчувати у ранкову квітня пору,
Як тепло руняться

Квітнева повідь стелиться полями,
В гущавині туркоче горлиця.
На етажерці лялька з порцеляни
Закохано до хлопця горнеться.

Осипана грайливим сонця зблиском,
Рясніє прозелень

Проллються води з-над криничних цямрин
І день проглянеться в асфальтнім люстрі.
Злетяться снігурі із горобцями
У розцвіріньканий ранковий плюскіт.

Кущі знічев’я кинуться

Невчасні радощі і зайві смутки,
Усе манаття збиране намарне
З дорожньої повикидаю сумки,
Відходивши в поліття літ обмарне.

З собою заберу в дорогу пізню:
Рушник, щоб витерти

То інколи в негоду через шиби
У вікнах тьмяних — заспані й невмиті —
Рожевий ранок просвітом пошибне,
Прорветься пригад соняшної миті.

Освітить сяйвом безпросвіття темне
І

Увечері, присівши на ослоні,
Тебе у хустку теплу обтулю,
І казку започавши, напівслові
На мить знетямлюсь, обірву на: лю-.

Згадки роздзвонені у серці лунко
П’янким вином нам

Узявши черлені, зелінки й синяви,
На полотні побіленім розмажем —
І зелен-квітень завихрений і пінявий
Розгорнеться привабливим пейзажем.

Обвіє просинь вітряними

У паморозь морози замережали
Самотню перед вікнами смереку —
І бродить смуток садовими межами
Осотаний у снігосутінь смерку.

Спогадаючи юність квіттям клечану,
У березні

Розв’язує погода речі прості —
Йде вгору тепломіра ртуть.
Бруньками вкрились березневі брості,
Понад снігом підсніжники цвітуть.

Знов сподіванням провесни пойнята
Сп’яняє

На галявах лісних і ряст і проліски,
Рясніють брості соками налиті.
Зарання старість, станувши навколішки,
Схиляється в обмарливій молитві..

Випрошує ще трохи літ у

Вдягнулися дерева в синю окидь,
Гіллям знялися в обрій високо.
Квітневий ясен-день зеленоокий
Біжить позагороди вискоком.

Рясніє прозелень лелітно й ладно
І радість нам така,

Онученьці найпершій і найстаршій —
Христининій Марії-Олександрі,
Холодні дні на півночі верставши,
Пишу листа в країну олеандрів:

Бажаючи — на долю повногронну —
Їй щастя в

В очах і в небі провесняна просинь,
Світлами майорять шляхи в даліні —
І знову туга прибагає, просить
Вплестись у хвилі — шуми тополині.

В пишноті міст, на суятнім

Коханій Ніль моїй — як щороку — на десяте листопада 1973

Пойняті полум’ям веселковим розквітлим,
Ми знову ввечері свічки святочні світим
У день осінній Твій. Усе, що рік

Коханій моїй, солоденькій Ніль в день янгола на 10 листопада 1964

І золото й багрець, барвиста буря листя —
І знов пишу листа в десятий падолиста,
Дошукуюся слів, визбирую