Богдан Кравців

В руїн і розкопів країні древній
Із тьми віків шляхи в майбутнє мріють.
Там ранки задивляються рожеві
В розквітлу синь очей твоїх, Андрію.

Як і судила доля юнакові,
Про

На безвість провели ми осінь мокру,
Знедужалі перетривали зими —
І хмари, що збиралися наокруг,
Попроминали прочуттями злими.

Виходим з хати знов у ранок ясен
І знову очі

Знялось осоння світле й вихрувате
Над зелень плеканих тобою гряд.
Кущами сонця й золотастих ватер
Здовж огорож форзитії горять.

Вривається притьмом бентежний вітер
У двері й

У день народження твого у квітні
В садку твоїм косичиться весна,
Стукочуть до дверей вишневі віті,
Нарцизи заглядають до вікна.

Злинають в далеч за тобою ручки,
І погляди, й

Не раз у день розхристаний, пом’ятий
Негаданий прониже щем:
Знетямить пригад пахощами м’яти,
Між пучками розтертим чебрецем,

Знічев’я очі зустрічні наврочать —
І зрине в

Недільний день народин квітне Олі —
Вродливій нашій і солодкій панні —
Рожевими пелюстками маґнолій,
Чарками чарувальними тюльпанів.

Бажанням квітне день квітневий Олі,
Щоб

Лелітну прозелень тремкої бруньки,
Квітневих вод розілляті струмки —
Мороз морозить в іскряні бурульки,
Крихкі й ламкі під приторком руки.

Знічев’я сніговії білі коні
Знялися

Розбіглися шляхи чужі й недобрі —
І грузнуть кроки в непрохідну твань
І вже випродуєм гуртом і вроздріб
Все більше із призбираних надбань.

У сутіні вечірній неозорій
Ще

Знов сипле снігом туга невтишима —
Холодний і самотній квітень тут…
Але співає ще Твоя пташина,
Рожево так маґнолії цвітуть.

В далекім небі Хрест Південний світить,
Надвоє

Заслуханий у днів минулих музику,
У вроди недоспівану ясу,
Із чебрецем зав’язаний у вузлику
Жмуток листків записаних несу.

Із чарувань високомовних творчости,
З поривів у

Чаровані картинами прослави,
Ми справжні призабули образи:
Горять лататтям дзеркальця заплавин,
Просвічують сережками лози.

На луках золотом яскріє яскір —
Цятками сонця