Богдан Кравців

Камень росте без коріння,
Вода біжить без повода,
Папороть цвіте да без цвіту.
З русальних пісень, зібраних П. Кулішем

Займеться розцвітом рясним хвилина,
заснована

Мила, мила, не лякайся,
Правов ручков прежегнайся!
…Не єм я твій жаден милий,
Лем я шатан справедливий.
Із лемківської пісні про мертвого коханця

В серцях

Туга коло серця, як гадина в’ється.
Із пісень, зібраних П. П. Чубинським

Вродливий, наче сонце осяйний,
спокусою любовного прибою
прибагся він. Гадючкою виткою

Запрягайте воли,
Поїдем до діброви:
Сосноньки витинати,
Копоньки підпирати!
З обжинкових пісень, зібраних Ж. Павлі

Пливтимуть ялові і літа й зими
над полем днів

Та куди я піду,
Куди повернуся,
То все чужина!
Із сирітських пісень, зібраних Ж. Павлі

Хтось пісню заведе ясну, знайому,
заграють скрипки раді й безтурботні —
і

Заспіваю — море грає,
Вітер повіває…
Т. Шевченко: Гайдамаки

З шумливих хвиль, із вихру дум і слова
прядуть її дівчата і тече
вона у світ розспіваних ночей,

А ми кривому танцю не виведем кінцю,
Бо його треба вести, як віночок плести.
Із пісень-гагілок

Вродливим підлітком квітки і гілки
у вильця вивши й ладкавши пісні,

Ніч темна,
…Ніч тишна.
Замкни моїм ворогам губи й губища,
Щоки й пращоки,
Очі й праочі,
Щоб вони на мене… очей не витріщали.
Із любовного замовляння

Я не

Людже люджем играють-співають,
А ми собі такой так, такой так…
Із карпатських співанок

Дідком розсміяним із пітьми бору
він раптом зрине на ґруні розцвілі
і

Ведуть Шумильця рубати,
А взяли го ся питати:
Чи много дівчат ізрадив?
Ой, дванайцять-єм ізрадив,
А тринайцяту Катрусю…
З народної баляди перейнятої І. Франком від своєї

Гой, прилетіли райскії пташки,
Та стали винце б й віпивати,
Ба й віпивати, в крильці дзвонити,
В крильці дзвонити, панну збудити,
Ґречную панну, й а панну, Анну.
З

Теща дитя колисала,
І дитині приспівала:
— Люлю, люлю, татарчанко,
По доненці унучатко!
Із пісень, зібраних Ж. Павлі

Спинилися. Ще рідні мріють зорі,
ще пахне

Присвята

Коханій Ніль моїй нову збірку починаючи

Усі мої думки, усі стежки до тебе,
Пересправи усі, щоденний перебій,
І вітру вільний лет, дзвінкий

Зальотній дівчині за перелесний погляд,
За легіт усміху, цілунку щасну мить —
Ми рвалися колись нести всі квіти з поля,
У віршах божились, що в серці щось щемить.

Яку ж симфонію

Плащем промоклим огорнула мряка
Пониклі обриси похилих пліч.
Вологою розкисла і набрякла
Приглушує прохожих крок і клич.

Холодна хвища чвахкотить на площі
Пожовклим листом

Буває так, що в радіснім пориві,
Під пізній шум осінньої ріки —
Слова складаються рясні й горливі
В поезії роздвонені рядки.

Та заридає біль у грудях ридма
І прочуттям гірким

Ще вчора в вікнах мальви квітли
Квітками фіолетними, —
Сьогодні в вирій рвуться віти,
Швидкий відчувши лет зими.

Погасли на грядках левкої,
Холодним ранком

Вирує вихор, рве вітрилами,
Торощить корабельні снасті,
Та все ще розгортаєм крила ми,
Ще далеч нам відкрита навстіж.

Ще кличуть владарно на море дні,
Невдержні, наче юнь

Прудкі нестримані і пристрасні,
В полоні захватних марінь —
Рвемось у світ із затишної пристані
На буряну, розвихрену бистрінь.

Ненатлі вітру, простору і моря —

То ранком із квітками квітли ми —
І юність радісна, привітна,
Мов яблуня гілками світлими
Нам стукала в прозорі вікна.

Під вечір тремтимо осиками,
В осінню вкрившись