Богдан Кравців

Петро Кальниш — останній кошовий Січі — цокотів чотками в самітному затворі Соловецького манастиря: двадцять сім років прям старий степові думи, дивився на свій край аж з Білого моря…

Єдину взяли попри коні,
Попри коні на ремені,
Другу взяли попри возі,
Попри возі на мотузі,
Третю взяли чорні мажі…
Із пісень, зібраних у “Русалці

Перевели Теклю без пожарске поле,
Теклина матінка ходячи омліває,
Теклині слідоньки кровця заливає.
З народних баляд, зібраних Ж. Павлі

З барвінку синього вінки плести

Камень росте без коріння,
Вода біжить без повода,
Папороть цвіте да без цвіту.
З русальних пісень, зібраних П. Кулішем

Займеться розцвітом рясним хвилина,
заснована

Туга коло серця, як гадина в’ється.
Із пісень, зібраних П. П. Чубинським

Вродливий, наче сонце осяйний,
спокусою любовного прибою
прибагся він. Гадючкою виткою

Та куди я піду,
Куди повернуся,
То все чужина!
Із сирітських пісень, зібраних Ж. Павлі

Хтось пісню заведе ясну, знайому,
заграють скрипки раді й безтурботні —
і

Мила, мила, не лякайся,
Правов ручков прежегнайся!
…Не єм я твій жаден милий,
Лем я шатан справедливий.
Із лемківської пісні про мертвого коханця

В серцях

Заспіваю — море грає,
Вітер повіває…
Т. Шевченко: Гайдамаки

З шумливих хвиль, із вихру дум і слова
прядуть її дівчата і тече
вона у світ розспіваних ночей,

Запрягайте воли,
Поїдем до діброви:
Сосноньки витинати,
Копоньки підпирати!
З обжинкових пісень, зібраних Ж. Павлі

Пливтимуть ялові і літа й зими
над полем днів

А ми кривому танцю не виведем кінцю,
Бо його треба вести, як віночок плести.
Із пісень-гагілок

Вродливим підлітком квітки і гілки
у вильця вивши й ладкавши пісні,

Ніч темна,
…Ніч тишна.
Замкни моїм ворогам губи й губища,
Щоки й пращоки,
Очі й праочі,
Щоб вони на мене… очей не витріщали.
Із любовного замовляння

Я не

Ой, славен, ясен красний Андрійко — Святий вечір!
А чи же ти та прославився?
Що із вечора коня осідлав,
А вже к світові під Царів град став.
Із колядок-щедрівок, зібраних

Ой, таменьки зійшо три зіроньки ясних,
Три зіроньки ясних, при дівоньки красних.
Із звягельських купальних пісень

Налиті сонцем, сповнені буяння,
пісень густимуть трави

Ой, горе, горе тій чайці небозі.
Що вивела чаєняток при битій дорозі.
Із пісні, що її — за “Історією Русів” — мав скласти гетьман Мазепа

З доріг далеких краю степового,

А ми просо сіяли, сіяли,
Ой, Див, Ладо, сіяли, сіяли.
Із покутських гагілок

Плела вінки із рути ще малям,
цвіла у батька біло, мов калина,
аж поки доля кметевого

Ой, ти наш пане, пане Іване!
У тебе в домі та як у раю…
З гуцульської колядки

Ряснотою, разками рос і перел
розсипав хтось рясу барвистих снів
про ранній рай, що

А де той святий Ян,
що нам три огні клав?
Освяти нам зіля
і вшитко коріня!
Із собіткових пісень, записаних на Бардієвщині

Далекий світ любистку й розмай-зілля,

Сиділа русалка на білій березі,
Просила русалка в дівочок сорочки.
Із русальних пісень, зібраних П. Кулішем

Обміттю гілок, зілля і коріння
обсотує тебе шумливий лісу

Проводили русалочок, проводили,
Щоб вони до нас не ходили.
Із русальних пісень

В зелених гір розливчасту топіль
ти не зринай, юначе, одиною
душної ночі. Гряною

Мати сина вівсом обсипала,
Вівсом обсипала, щастям дарувала.
З весільних пісень

В щедроті зілля і води живої
синів своїх купатиме, ростити,
ночей не досипляючи, щоб