Богдан Бойчук

Як зливу слів, як бурю кіс,
ридання розпустила:
де гострий зір,
де сміх шорсткий,
де муж,
що я любила?

Він був, як вітер, як роса,
на босі ноги в

1
Gaudeamus igitur,
juvenes dum sumus,
хоч їхні голови
покрила сивина,
хоч в кутиках очей
горить вчорашній день,
хоч їхні мрії
зниділи
у гуркоті
пилюг і

Так мало споминів,
замало, щоб забути…

так тяжко бачити
в пустій кімнаті,
так тяжко йти
крізь двері, що ведуть
в пусту кімнату;

моїми

Ішов ріллею.
Срібна голова
звисала між плечима.
Обличчя
боронами зрите,
і борозни в ногах.

Ішов.
У жмені репаній
останній клаптик неба,
у серці
грудка

1
Блукаю
по відсутнім літі, —
порозкидане
гаряче листя
пропікає душу.

Запізніла жовч
заходить
у мою свідомість
і гіркотою
тривожить згадку
про

Мужчини і жікни
з більмом блукання
на очах
приходять і шукають
у моїх рядках
шляхів для їхнього
життя.

Мужчини
що відкривають рани,
замість уст,
що в

(Шарж на традиційну нуту)

1

Якби то каструлі були прозорі,
якби то тумани борщів були негусті,
якби то балачки були недовгі, –
ти, може б, узріла мене на вікні

Де витикаються вилиці
де западаються ями очиць
дивися в порожні роти
де вапніють на яснах слова
дивись в черепи
де булькочуть застиглі води
дивися в обличчя поетів
бо

ПЕРША СТАНЦІЯ

Лишаї суду вкривають рінь історії,
від суду падає
в наші сумління тінь вини.

Протираючи очі, ми
перехиляємось через райдугу
і заглядаємо

Наші тіла збагатилися споминами,
доробком дотиків
і почуттів,

терпцем холодної трави на шкірі
під оком місяця
і деревієм зір,

і виплеском води, що холодила
дивóту

Приїхавши до Америки, я працював посудомийником

1
На потребі нью-йоркського “давнтавну”
все було захоплююче того року:
блимаючі виклики неонів,
переяскравлені уста

Роки стають відбулими,
кожний опівнічно
31 грудня.
Людей проймає жах,
вони спішать,
кожний розминається з собою,
губить відображення дитини
і переступає в новий

У вісімдесятім році
весна пізнилася у Джорджії,
не могла зазеленити
краєвиди,
ні вразити неспокоєм
душу.

Лише на голім дереві,
яке я оминав, проходячи
вилазило з

1. Хто має нюх

втягає запах кіс
і переймається лагідністю

втягає віддих
і його власкавлює
її весна

втягає запах статі
і гарячий сціп клітин

ЗЗОВНІ

прийнявши в себе очі
й невиразну форму уст
ти хочеш їх
ти хочеш білих рук
що розтягаютъ ніжність
по твоїм обличчі
по руках
грудях стегнах

З кожною весною
вигини дівчат вабливіють,
та їхні усміхи до мене
вкриті плівкою
поблажливости.

Їхні талії
стрункіші цього року
і обтикані мелодіями.

Я,

Пиймо наші роки,
пиймо за наші роки!
Бо торкати поезію,
це торкати поезію,
це торкати нерви часу.

Бо торкати – це чути
мозок і жовч людини,
це розтинати жили
і

1
в полі червоніє кров дозріння
де-не-де сивіє жмут
питань

ти по кладці переходиш в осінь
і збираєш залишки
кохань

2

квіти нидіють і розчиняються
у

Пропихаючись тріщинами минулого, переступаючи по споминах, розгладжуючи пам’ять, що полотнами висить між кроквами століть — я увійшов крізь чорний Нотр Дам розп’ятись на старих коханнях, стекти

Стою у невиразній позі
між двома високими синами,
наче втиснений у землю,
мов відсунений на крок
в минуле.

Безліч літ,
непроханих, чужих,
з якими я минався,