Богдан Бойчук

Як тіло приросло до дерева хреста,
і витекла з очей живиця зору,
тоді дощами зашморгнулася сльота
і вимила з обличчя змору.

Людина підійшла до нього.

На сон лягали в чашку

Із “Молитви”

Душе істини,
вселися в нас
і ясністю обмий нам
сліпоту з очей.

Зайди у наші немочі
і приложи листок
цілющости до них,
щоб зойкнуло в кістках

Нестерпне світло
перетяло груди,
і в серце врізалося
слово.

І до кінця твого
болітиме
затерпле
тіло,
а в жилах синьо
пульсуватиме свідомість:
ти живеш.

Гарячка спалила землю,
яка лежить, натягнувши на очі присмерк,
і тяжко дихає.

Під веретищем неба
повніє місяць,
і яснішає на землі.

До жінок, що широкими

Із “Любов у трьох часах”

1
Під спомином про евкаліпта,
під зеленню його весни —
лежатимеш, і сонце в річку
впаде з блакитної гори.

Чекатимеш в вільготі

Вона осіла в моїй підсвідомості,
і як лише закрию
темрявою очі,
її болі
вщеплюються в мої нерви
і пускають парості.

Її сльози
виїдають мої зіниці,
її

Тодосеві Осьмачці

Ціле життя
він груз
в самотності –
з очима білими,
як дим.

Із каламутних вод
витягував слова
і кидав
на людей.

ПЕРША СТАНЦІЯ

Лишаї суду вкривають рінь історії,
від суду падає
в наші сумління тінь вини.

Протираючи очі, ми
перехиляємось через райдугу
і заглядаємо

врізується в землю
а тобі здається що у простір
переходить з місця в місце
а тобі здається що в майбутнє
ззаду неї пройдене
попереду найдене
а тобі здається
це метафора

Пиймо наші роки,
пиймо за наші роки!
Бо торкати поезію,
це торкати поезію,
це торкати нерви часу.

Бо торкати – це чути
мозок і жовч людини,
це розтинати жили
і

Ти гострим вітром
врізуєшся в груди,
ти білим болем
ниєш у легенях.

країно чорного життя,

дорога круто
кинулась в ногах
і відповзла.

і тільки небо

I
Я бачу все:
час зморшками обличчя зриє,
а теплі коси
вкриє іней
незчисленних зим.

Я бачу…

Висохлі уста,
як листя, шелестітимуть
незрозуміло.
В очах —

Із “Любов у трьох часах”

1
Напне на груди перкаль ночі,
обпарить губи кропом сосок;
знепритомнівши, неспокоєм
закропиш очі.

Зануриш голову у білу
гущавину грудей

Із “Любов у трьох часах”

1
Зітреш, цілуючи уста,
прилипне дотик їй до шкіри,
тоді без дотику впадеш
в зневіру.

Загусне віддих на губах,
затиснуть судороги кості,

ясніє і не прояснює тебе
світить
і не просвічує до тебе
родить світло
і не гасить темряви

М. К.

1

Я вчуся ходити окраїнами життя.
На вітрі — небо
нап’яте.

Я хитко ступаю окраїнами рядків
і вчуся тебе кохати.

2

Визираю тебе з-поза

заламані у призмі віку
роки – пробиті цвязами померлих
роки – завішені на голосах покійників
роки – одягані навиворіть
всідають в пам’ять
оксидуються
гуснуть в

Із “Молитви”

Помолімся, щоби
одчинився простір,
і потекло з небесної зіниці
тепло у земне лоно
й вигріло його
з неплідности.

Помолімося, щоб
містичний

Із “Молитви”

Зложивши печалі життя
на столі,
ступимо білим світлом
до Тебе.

І промиє нас біллю
до білих кісток,

і розчинить нас
вічність
у

Із “Молитви”

Обмий мене водою
з-під Твоєго ребра, –
й заголосить світанок
в тілі моїм.

Звогчи уста мої
губкою теплоти, –
й заячать слова
розсадою на