Вірші

Наївне
Зваблює старого,
Для чого – і саме не зна,
А я дивлюсь на нього строго
І надто пильно,
Й аж до дна
Прозору душу прозираю:
Дівча – воно і є дівча,
Воно...

Забув, кого ненавидів. І добре,
Що не згадаю. Справа ж не така
Геройська. Серце маючи хоробре,
Не здіймеш руку. Й добре, що рука
Не здійметься на ницого нікчему, –
У неї і...

Я рвонувся до волі,
Хотів обхопити руками
Й прикипіти устами
До святого ясного чола,
Та спіткнувся об камінь,
На камінь упав,
І на камінь
Потекла моя кров, наче...

Ми з мосту дерев’яного стрибали
В блакитний вир. Було це по війні.
Тепер Сули немає – поховали.
Зостались лише багнища одні.

Чого ми за життя не хоронили?!
Минуле. Власну...

Надобрій міста в багрянистій заграві
І погляди невиспаних дівчат.
Мелодії танків на стяжку награні
Занудливо в голосниках янчать.

Розгублені, із вимушеним посміхом,
Під тріск...

Чоло, як поле, вкрилось борознами,
Затвердли ран роз’ятрених рубці,
І знову рік один поник за нами,
Погас, мов свічка у тремкій руці.

Та з поглядом живим, ще...

Вдосвіта, не висловлю: велична
виднота! — чи вбрати в думку?
Острахи гіркі мороз накликав —
крізь печаль: як тінь докучну…
і чого? — пройшла чого до стежки,
на листки, що криво...

Глибина: в грозу, як пряжу, вбрана,
як в ожинник, і синіша,
розділила! з липня чайок зграя —
при біді твоїй страшиться.

І прокинувши гілля далеке,
в сторону, де вмерла...

В дорогу, в дорогу! Іду, моя доле!
Чи цвітами піду, чи терня поколе,
чи певно там зайду, чи щастя там найду, —
іду, де побачив мету.

Не вернусь з дороги, хоч мучить...

С. Т.

Ніч яка – мов птаха чорне око!
Сніг зійшов. Оголена земля
темряву глибоку і високу
в серце вихиля…

Чи поснуло все, а чи дрімає?
Тільки холод тихо так повзе...

На палубі, під зорями, удвох.
Оркестра грає Гріґа.
— Наше свято!
Вечірня Висла полум’ям нонята
І глибиною неба зорить Бог.

І бачить все — і радість, і тривогу,
І привиди...

Критики, навчаючи поета,
Залюбки розводяться про те,
Як писати мусить він, щоб Лета
Років з п’ять проміння золоте
На труні у нього не змивала;

Та чомусь історія не...

1.
Цю синю тугу хтось невміло назвав кімнатою,
де ми одні. Вимовляю невидні птáхи,
і вони пестять летом невідоме. Відчуваю
в кутку кімнати — чотирикутньої туги —
абстракцію...

Запитала свою маму
Донечка мала:
— А це правда, що ти, мамо,
У землі жила?
— Звідкіля ти цю дурницю
В голову взяла?

— Та ж до нас приходив дядя,
Ну, отой… оцей,
Що...

Знати хочеться усе
Жвавому хлоп’ятку.
— Що таке ні те ні се?
Чи ти знаєш, татку? —
Батько каже: — Як не знать?
Добре знаю, синку.
Це — коли на двох узять
Одну...

— Я оце в газеті, синку,
Про таке читаю,
Що папір в країну нашу
Завезли з Китаю.
Так виходить, що паперу
Не було до того.
Як обходились учені
В ті часи без нього?
—...

Робітники сіли обідати,
примостившись у цеховому подвір’ї.
Хто — на лаві, хто — на жорстві,
а хто — так-таки на землі в холодочку.

Дістають — той кефір,
той — ковбасу, той —...

Не відволодати душі —
біль груди переріс.
Єдине: хочеш — задушись
чи — головою вниз.
Один! Один! Як є — один,
один — на цілий світ!!!
І усамітнених годин
цей опівнічний...

Був на селі Квачан-собака,
Кудлатий та товстий;
Хвіст здоровенний, як ломака,
І сам такий страшний,
Раз, лежачи знічев’я на травиці
У холодочку під кущем,
Він розбалакався...

У віршах сльози ллєш рікою,
Сама із траурним лицем:
Напевно, муза над тобою
Стоїть щоденно із дубцем.