Вірші

Назавжди вийшов я з недоброго житла,
Де порохом стають усі людські діла.
Хай той потішиться, що смерть мене взяла,
Хто вигулькне живий із-під її крила.

Я гину, чашнику! Журба мене зв’ялила!
Я заздрю навіть тим, кого взяла могила,
Гріхи покутую, криваві сльози ллю,
В болоті бабраюсь, а вилізти несила!

Юначе, підведись — горить зоря ясна!
В прозорі келихи налий огню-вина!
В цім тліннім закутку живеш ти мить… а потім,
Хоч як жадатимеш, не вернеться вона.

Сказав я: “В рот вина й краплини не візьму!
Вино — це кров лози, я ж кров не п’ю — й тому
Зрікаюся”. Спитав мене мудрець: “Не дуриш?”
“О ні, це тільки жарт!” — я відповів йому.

Во ім’я того, хто себе створив,
хто творчий поклик знав спередвіків,
во ім’я того, хто припалим ниць
дав віру і любов, діяння й міць,
во ім’я того, званого ім’ям,
чиє буття...

Сестри білять яблуні в саду.
Мати білять хату та у хаті.
Біля хати білий батько на канапі
Вигріває війни та журбу.

Мати білять яблуні в саду.
Мати білять хату та у...

Поет не там, де бенкетують,
не за столом, не при столі –
йому стілець запропонують
лише підвівши до петлі,

і скажуть – Стань-но на весь зріст! –
і не дозволять...

Я ще й до себе не дожив,
а зір померк і пам’ять меркне,
втрачаю і живих, і мертвих,
кого люблю, кого любив.

І вже нічого не змінить,
мов обривається дорога,
і пізно щось...

На мить сповзли з екрана реалії ракетні.
Дивлюсь — очам не вірю, мов справді бачу сон:
Майнули білі коні — тачанки кулеметні,
На вороних за ними рушає ескадрон.

На мавзолеї...

Петя з армії приїхав
У своє село.
Стільки радості і втіхи
Для батьків було.
Через тиждень якось мати
Синочка пита:
— Чи не міг ти написати
Нам хоч півлиста?
— Не...

Хто лиш мене поблажливо не вчив:
Отак живи, ось так роби, сюдою
Стелись травою і течи водою,
Отам кричи, а тамечки – мовчи.
Я все робив, як треба – навпаки:
І жив не так, робив...

Наїживсь голений город,
Бородаті бори обсіли,
Із-за рогу ваґони, мов во̀рони,
В полохливі поля полетіли.

Бачу: лавою дні мої сунуть,
Наступають на темний бір,
За бором...

В.Ф. Януковичу

Мабуть, складатиму оди з нагоди
інавгурації… Різні народи
будуть вітати мене
з радісним днем!

Словом натхненним вельми азартно
вже привітав мене...

Відходять у вічність поети –
Титани
Народного духу –
На плечі нащадків
Лягає тягар заповітів і спадків,
І сіллю на рани – нездійснені плани.

Дізнався я –
Та пізно вже було –
Що ти мене побачити хотіла,
Сказати, чим душа переболіла…
У невіді покинув я село
Своїх надій.
Вже три десятки літ
Не можемо...

Уже вечір, вечірній вітер…
В. Свідзінський: Зрада

Осіння прозолоть: і смутку сутінь,
і відходу негаданого біль,
і на верхів’ях стишених топіль
проміння соняшне. Далекі...

І
Димними руками доля в зводи —
з полум’я квітник складала.
Як при гробі: чайок сім’ї добрі;
а лани сузірно ждані.

Чи забуде, в спомини сестринські
(над росою, що без...

Я відпливти крізь сяйво чи зумію —
від острова, що зіллям трутний?
А самоцвіт святого смутку звіють
пориви моря — на довкружність.
Тенета смерти в мерехтах нажеврих
ворожать на...

Наблизиться в легких обіймах біле
палання, до щоки твоєї.
Повніш від рушника — плече обіллє:
під захвати, як від лілеї.

А рідну з іскор відчиняє землю,
мов двері в димовиннях...

Чи знов, проти напасти, все прозір’я —
твоїх і кіс не посвічадить?..
Минаючи, зірчинки в танці ширять
засівами — сліпучу радість.
Лиш бразолінність нагорі: тримати
хмарок...