Звичайні

Перед гробницею стою,
Склонивши голову свою…
Все спить навкруг; лише лампади
Блищать у пітьмі золоті,
Стовпів осяявши громади
І давні прапори святі.

Під ними спить

Під небом голубим, в своїй-таки землі,
Вона знудилась і зав’яла…
І, певно, юна тінь її, мов на крилі,
Вже наді мною пролітала.

Та неприступний є тепер між нас поріг.
Не

Безумних літ нестримані дозвілля
Замучили мене, немов похмілля.
Та, як вино, минулих днів печаль
В душі усе міцнішає, на жаль.
Мій шлях сумний. Віщує труд і горе
Майбутнього

Жив на світі лицар бідний,
Завжди простий і сумний,
Виглядом хмурний і блідний,
Але духом запальний.

Приворожений марою,
Взятий мрією в полон,
Він позбавився

Буря млою небо криє,
Біле крутячи гноття;
То, як звір, вона завиє,
То заплаче, як дитя.
То над дахом почорнілим
Куликами зашумить,
То мандрівником спізнілим
У віконця

Замовкну скоро я!.. Якщо ж у день печалі
Мені акорди струн у відповідь звучали;
Якщо, вслухаючись у вірші, юнаки
До мук, що я звіряв, не ставились безпечно;
Якщо вже ти сама,

Мороз і сонце, — день розкішний!
Ти ще дрімаєш, друже ніжний, —
Красуне, час уже, проснись:
Відкрий свій погляд яснозорий.
Навстріч північної Аврори
Зорею півночі

Мороз і сонце; день чудовий!
А ти ще бачиш сон ранковий –
Пора, красуне, пробудись:
Поглянь на мене без докори,
Взамін ранкової Аврори
Зорею півночі з’явись!

Ще вчора

В московських гульбищах бучних,
При гуках віста і бостона,
У бальнім шумі, між утіх
Ти любиш ігри Аполлона.
Царице муз і красоти,
В руці ласкавій держиш ти
Натхнення

Перестрілка між горбами;
Бачить табір їх і наш:
На горі над козаками
Клеїть дурня делібаш.

Стережись, зухвальче, лави!
Не з’їжджай по схилу вниз,
Бо тоді кінець

Чом запал веселощів згас?
Лунайте, вакхічні співанки!
Хай славляться юні коханки
І ніжні дівчата, закохані в нас!
Бокали повніш наливайте!
Сміливо на дно
В шипляче

Безумних літ веселощі свавільні
Тяжкі мені, як спогади похмільні.
Та як вино — печаль моя стара,
Що старшає, то сили набира.
Мій шлях сумний. Віщує труд і горе
Прийдешності

Люблю в жароту опівденну
Вологу черпать із струмка
Чи, в тінь сховавшися зелену,
Дивитись, як тече ріка.
Коли ж вино в краї поскаче
У пінній чаші круговій,
Признайтесь,

Засохлу квітку між листками
Забуту в книзі бачу я;
І ось вже мріями-думками
Душа сповняється моя:

Ти де цвіла? коли? весною?
І чи цвіла там довго ти?
Чиєю зірвана

З Гомером довго ти пробув на самоті,
Чекали довгі ми години,
І, світлий, виніс ти скрижалі нам святі,
Зійшовши в діл із верховини.
І що ж? Знайшов ти нас в пустелі під

Він поміж нами жив,
Між племені йому чужого; злості
В душі своїй до нас не мав, і ми
Його любили. Мирний і уважний.
Він навіщав розмови наші. З ним
Ділились ми надіями

Верталась ти в отчизну дальню,
Краї лишала голубі,
В годину пам’ятну й печальну,
Я довго плакав при тобі.

Тебе мої холодні руки
Хотіли вдержать хоч на мить
І хвилю чорної

Проглядає крізь хмарини
Місяць, тьмяний і блідий.
На засніжені рівнини
Ронить зрідка промінь свій.

По дорозі, ледь помітній,
Трійка весело біжить.
Під дугою дзвоник

Кохання мова балаклива
В одвертій простоті своїй,
Неначе проза недбайлива,
Тебе дратує, друже мій.
Але чарує серце діви
Солодкозвучний Аполлон;
Їй любі лагідні мотиви
І

Красуне, не співай мені
Грузинські наспіви печальні:
Нагадують твої пісні
Про інші дні, про берег дальній.

На жаль, нагадують мені
Твої жорстокі, довгі співи
Про ночі в