Звичайні

У чорний шовк
старанно загорнула груди
і спілість свого лона,
щоб перейти
холодно
крізь життя:

не знаючи,
ні болю родження,
ні сліз,
в яких

I
Прив’ялий кущ бузка
і грудку глини.

Більш нічого.

За все:
за передертий крик
на ложі родження
і смерти,
за біль,
що омотав утробу,
за

Прокинулась Надійка,
А надворі все біле- біле
І пухнате як білий кролик.
Мама вдягла Надійку і вирядила.
Ой, як очі болять!
Білий,
Білий,
Білий
Увесь світ

Як зливу слів, як бурю кіс,
ридання розпустила:
де гострий зір,
де сміх шорсткий,
де муж,
що я любила?

Він був, як вітер, як роса,
на босі ноги в

1
Gaudeamus igitur,
juvenes dum sumus,
хоч їхні голови
покрила сивина,
хоч в кутиках очей
горить вчорашній день,
хоч їхні мрії
зниділи
у гуркоті
пилюг і

Так мало споминів,
замало, щоб забути…

так тяжко бачити
в пустій кімнаті,
так тяжко йти
крізь двері, що ведуть
в пусту кімнату;

моїми

Ішов ріллею.
Срібна голова
звисала між плечима.
Обличчя
боронами зрите,
і борозни в ногах.

Ішов.
У жмені репаній
останній клаптик неба,
у серці
грудка

А там, ген,
Під ворітьми
В старого різб’яра,
Із дерева нарізані,
Оздоблені чарки.
Усякі:
Малі, великі і середні,
Товсті, тонкі й пузаті,
Зелені, сині і червоні

Мужчини і жікни
з більмом блукання
на очах
приходять і шукають
у моїх рядках
шляхів для їхнього
життя.

Мужчини
що відкривають рани,
замість уст,
що в

Шостий і заключний розділ збірки “Мої настрої” – “Дивний світе мій”

– Що пані просять за це лахміття?
Сором вам, пане, так казати,
То кожушок є люкс!
А чому він тєжкий, як та

Де витикаються вилиці
де западаються ями очиць
дивися в порожні роти
де вапніють на яснах слова
дивись в черепи
де булькочуть застиглі води
дивися в обличчя поетів
бо

Шостий і заключний розділ збірки “Мої настрої” – “Дивний світе мій”

А на парканах сірих – килими!
Пожежа на парканах!
Пеньки втемнілі
Біля станків усохлих килимарниць
Сіяють

Шостий і заключний розділ збірки “Мої настрої” – “Дивний світе мій”

Навстріч потокові,
Загрозливі зигзаги виробляючи,
Ривками рухався
Непоказний і сірий, наче шпак,

Шостий і заключний розділ збірки “Мої настрої” – “Дивний світе мій”

Поважний і старий інтелігент
Пішов
У довжелезному ( ще за Польщі)
Картатому пальті.
Він капелюха піднімав

У вісімдесятім році
весна пізнилася у Джорджії,
не могла зазеленити
краєвиди,
ні вразити неспокоєм
душу.

Лише на голім дереві,
яке я оминав, проходячи
вилазило з

Шостий і заключний розділ збірки “Мої настрої” – “Дивний світе мій”

Вуйко та вуйна уперто женуть
Гладющу свиню по центральному плацу.
Плац білий.
Свиня біла.
А п’ятачок, як

Шостий і заключний розділ збірки “Мої настрої” – “Дивний світе мій”

Етюд

Відсунув штору – серце тьохнуло:
На травах,
Ще на зелених травах!
Перший сніг.
В колодязя на

Стою у невиразній позі
між двома високими синами,
наче втиснений у землю,
мов відсунений на крок
в минуле.

Безліч літ,
непроханих, чужих,
з якими я минався,

Понад Дніпро гуде метро,
і рибоньці не спиться.
І журиться старий Дніпро,
і сон Дніпрові сниться,
що є у водах дивна Січ,
де рибки
шабельками
видзвонюють як день, так

Із “Любов у трьох часах”

1
Коли уяву сколихнуть її уста,
розійдуться по тілі
жагою пестощів, жаданням губ;
коли цілунками наділить

закутає дівочим чаром,
лагідним