Звичайні

Із “Любов у трьох часах”

1
Її рамена
забіліють у ніч,
немов щілина,
повиснуть на темній блясі,
щоб ти через ту щілину
в відсутність її пропихався.

2

її

Із “Любов у трьох часах”

1
Вона коханням вичерпає з тебе
останки почуття і ніжність,
щоб ти ціле життя тужив за нею,
щоб ти чекав на роздоріжжях.

2

ти розтратив

Із “Любов у трьох часах”

1
Прибуде з розпущеним голосом,
пригорне тебе, приголосить словами,
і будеш наївно розніжений,
будеш безтямний.

Прийде і закутає

Із “Любов у трьох часах”

1
Зітреш, цілуючи уста,
прилипне дотик їй до шкіри,
тоді без дотику впадеш
в зневіру.

Загусне віддих на губах,
затиснуть судороги кості,

Із “Любов у трьох часах”

1
Ти захлиснешся втомою,
впадеш в зелену тлінь
і не бажатимем любови,
не бажатимем її.

2

спека томить
вулиці

об голе тім’я

Із “Молитви”

Вложи
слово своє у душу,
щоби краплею прозорого алмазу
і рухалось площиною свідомости
й різьбило образ Твій.

Защепи
слово своє у серце,
щоб

Із “Молитви”

Вселившийся в утробу жінки,
Ти приймав у себе
смертність,
відчував, як
з дня на день
штивніли в тілі
жили,
як проколювали шкіру
і вінцем

Із “Молитви”

Ступаєм вітру крилом,
перехиляєшся через
край світу, –
і пнуться до Тебе гори,
з-під них
прориваються води,
із них
тягнуть наживу дерева
і

Із “Молитви”

Ти розрушив хрестом смерть, –
і воскресали блискавки
з утроб загробних,
розтинали світ
і просвітлювали
темні надра.

І ми садили
в межисвітніх

Із “Молитви”

Скажімо всім:
щоб Богу бути чоловіком
треба розминатися з собою
поміж вічним і дочасним,
між порочною землею,
й непорочно-чистою

Із “Молитви”

Навчи мене:

як зсунути з обличчя
темряву,
що гладила і гріла,
як приємна притча
невидющим;

як здерти лишаї
непевности і сумніву
з душі
й

Із “Молитви”

Розсипаєш над землею
тьму
і встановлюється ніч.

Звірі розсувають
хащі
і бредуть крізь темінь.

Підносиш понад видноколо
лик
і встановлюєш

Із “Молитви”

Мушу ломити тіло своє
для Тебе,
щоб перевтілитись
в душу.

Мушу ломити кров свою
з Тобою,
щоби проглянути
по той бік
надії.

І доливати

Із “Молитви”

Заснути плоттю – це
не відчувати,
як шепоти
голублять вухо,
як коса
струмує між грудьми,
як трепетом
тривожить стать.

Заснути плоттю –

Із “Молитви”

Заховай мене в рани
на Твоїх ногах,
щоб плоть моя
всякала тлінню
в дерево хреста.

Заховай мене в рани
на руках,
щоб вітер з надсвіту

Із “Молитви”

Вимий тіло моє
і вибіли з нього
терпіння,

губку подиху приложи
і витягни піт
омертвіння.

Вимий душу мою
і натри олією
ласки,

щоб не

Ці вулиці… Вони сліди Франка
Ще бережуть з упертістю граніту.
Тут постать Кобилянської тонка,
Як промінь, засвітилася для світу.

Тут Лістової музики ріка
Пливла промінним

Карпати. Літо.
Гомонить вода
В потоках чистих.
Доли смерекові.
І я ловлю себе
На думці і на слові,
Що світ уже не той,
І я уже не та.
Лиш тихий біль
За баченим

Іду травою, як водою,
Трава у пояс лугова.
А слідом тихою ходою
Із пісні давньої слова.

Із тої пісні, де дівчина
Все жде-чекає козака.
Вуста опалює калина —
Осіння

Як від наруги, від болю заплачу:
“Я щось для тебе значу?”

Душу одверну холодну й незрячу:
“Я щось для тебе значу?”

Стисну вуста побілілі, тремтячі:
“Я щось для тебе