Звичайні

Осінь переїхала по полі возом золотим.
Понад кучугури кучерява мряка — срібний дим.

Сонце з батогом проміння вогняний погонич.
Навпростець по небі білі хмари в перегони.

На

Телеекрани,
газети,
життя…
Кривий танець посмішок
блукає обличчями
Телеекрани,
газети,
життя…
Від мене приховують
ключ до

Про те як скрипка біжить щодуху не озираючись
про те як її доганяє оркестр
кострубаті контрабаси
елегантні віолончелі
розпрекрасні арфи

і полірований рояль
і всеохопний

Вона спершу поклала мені на спину шафу
із сукнями і черевиками
вихідними і буднями
газетами і трамваями
до ноги шовковою стрічкою прив’язала ліжко
щоб я став схожим на

Знайте щирі патріоти
знайте всі шевченколюби
знайте справжні українці
знайте вченії мужі

знайте пристрасні й відверті
знайте істинні й останні
знайте лицарі й

Жив один лис який умів писати
і він писав у шкільному зошиті про осінь

носив під пахвою зошит
і олівець за вухом і сідав на пні

коли бачив що ще один лист упав
або бачив

Дала мені мати серце —
розмальованого щиглика.
У малого хлопчика билося воно
веселим горобчиком,
у юнака витьохкувало
соловейком,
у дорослого вже
серце вило

Називаємо вогнем невогонь
тішимося тим щоденно
молимося вогню що вмер
— птахи замовкли —

У кожного є світильник
але помиляємося
бо в жодному немає олії
— птахи

На вулиці в темряві конає людина…

Який драматичний початок вірша!
Можна додати ще
про байдужість перехожих
про те, що швидка допомога
їде повільніше ніж три хвилини,
що з

Сліпі падають до ями своїх очей.
Малярі малюють на полотні рямці,
по них малюють іще рямці,
за ними мертвого коня у білому полі.
Шириться презирство до приручених тварин:
діти

Площею прогулювалося кільканадцять
пам’ятників невідомому солдату.
Вони жваво про щось говорили,
курили і все поглядали на перехожих —
все чекали, що от-от прийдуть ті,
хто їх

Ти живеш у далекому білому місті,
на високому поверсі,
твій будинок примітний:
там неоновий напис холодним світлом
видніється вдень чіткими літерами з газети,
вночі —

Хай слово тоді умре,
хай забудеться все сказане і написане.
Хай вмовкнуть радіо і промовці,
і перестануть виходити органи брехні — газети,
і згорять бібліотеки — ці

У жовтім колоссі
живуть птахи із жовтими крилами
яких немає в жодного птаха

Повіє вітер
птахам захочеться полетіти
зніметься усе поле і полетить

Щоб послухати жовтих

Котилася, як кавун, голова з гори,
як кавун, кривава людська голова.
Котилася голова.
Ще у очах тріпотіли
листя папірці зелені
і стежка намотувалася стрічкою під ноги.
Ще у

Викрали моє ім’я
(не штани ж – можна і без нього жити!)
І тепер мене звуть
той, у кого ім’я викрадено.
Я вмію сіяти і мурувати білі стіни,
і коли я посію, то всі дізнаються, що

Щоб мені боліло, я відчинятиму правдиві двері,
а зайду зовсім не туди, куди йшов.
І тоді з’явиться біль, і я не знатиму,
куди сховати ту блискучу монету,
щоб і сам не

Того дня,
виходячи з хати,
підійдеш до дверей
і на порозі зустрінеш Сагайдачного
з розпростертими обіймами, як батька:
вирушаєш у далекий світ,
там чекає тебе ганьба і

З-за дерева узнаю, що я вже не я,
а дощ за деревом.
Тепер мої вівці пасуться без мене.
А я стою за деревом і думаю, як же мені бути,
щоб про мене люди знали тепер – коли я е

Тільки й осені
що купи листя
тільки й мене
що квола усмішка

місто
є місто

тільки й друзів
що ручка й зошит
тільки й думок
що самі нікчемні

сядь і