Юрій Андрухович

…і хоча все золото світу не варте твого мізинця
і тільки для тебе жовто горять сьогодні сади
губи твої холодні наче прозорі вінця
яких ніхто не торкався прагнучи світла й

ми навіть її не бачимо і не знаємо яка вона
адже вдосвіта вибігаємо з неї і повертаємось
коли споночіє
певно вона мурована
ще й досі в ній пахне людським потом
і сіном зі

отут ми прагнемо сісти в потрібний поїзд
слідуючи за дороговказами поспішаємо
крізь тісні коридори між клунками й валізами
нам ніколи вгору глянути де під кулястим

і ось ми зібралися всі разом ціла родина
коли цвинтарні служаки відітнули
непевний промінь за останнім з нас
ми знову зустрілися як за останніх часів
гри на біржах
катання на

ми послуговуємось мертвими мовами
ходимо безпорадні серед астролябій реторт
черепів
з висоти земляного валу слухаємо
дзвін миколая на брукованому подвір’ї

ми стаємо щоразу легшими
о десятій ранку по закінченні процедур виходимо
всі в однакових фланелевих піжамах
в наших руках дедалі більше невагомості
ходимо парком старої

ми шукаємо щонайточніших знань
драбинами сходимо на вищі поверхи книгозбірні
нишпоримо по стелажах спільно з павуками
здіймаючи крейдяні хмари під стелею
мов на вершині стрімкої

вчимося бути далекоглядними
недільного дня тяжіємо до повчальних розваг і видовищ
розглядаємо небо зі сферичної башти
випнутої мов око циклопове
неподалік чортового колеса та

1. Ніч

Ось тобі, вбога пуста голова,
перше знамення Різдва —
снігу добув ти для білих поем,
вітру черпнувши плащем.

Крила не тут, але біль від крила
на

Наші святочні пориви — палкі та вознеслі,
ніби й не нам волокти цю планиду грузьку.
Далі, все далі від нас рибалки і теслі,
Тільки предвічні сліди на воді та піску.

Годі

Гуділи вітри.
Йшов холод із степу.
І зимно було немовляті з вертепу
На схилі гори.

Його зігрівало дихання вола.
Приручені звірі
Схилялися в мирі,
Над яслами плавала

І
Я продаю квитки на магів і на мімів,
я коло входу став з ключами, мов Петро.
О діти передмісті, з устами херувимів!
Шатро — мов помаранч. Приходьте у шатро!.

Ми йшли

Десь поміж двадцятими, поміж тридцятими,
поміж дахами, балконами й вивісками,
в надвечірнім затемненні сніжного міста,
снується танго безпритульне,
вигадане студентом консерваторії

Ремонт парасольок — це водночас і розвага:
розпустиш її, мов дерево якесь кістяне чи бамбукове
і тішишся, і не бачиш нічого довкіл, роззява,
читаєш дощів колишніх вицвілі

…такої зелені не бачено сто років,
а може, й більше! Все вповите нею.
Ліси кущів безмовні та глибокі:
вигадуй річку, просіку, алею,
закриті, ще не

«Але за муром джаз і танці лампіонів…»
Б.-І. Антонич

Ми з’являємось під зорями й деревами,
в пущах осені крилатим листям бавлячись,
і, споріднені з ведмедями та левами,

пізнє літо пишне мов латина
крейдяний пейзаж на золотому
і безнога лялька климентина
доживає на уламках дому

житла мов лункі концертні зали
ходять малярі в чудних

З циклу “Нотатки фенолога”

Ще о шостій ранку пітьма.
Непочатий сніг, наче луг.
І небес на небі нема,
тільки вітряні гнізда хуг.

Тільки вкутані у мішки
тьмяні

З циклу «Нотатки фенолога»

Щойно червень, а пахне від лип, ніби в липні —
переповнена дійством напружена мить.
Передчасні світанки, мов сурми невсипні,
понад нами

І перший сніг, і плавний супокій.
Цвіте різдвяник — в домі тихе свято.
Так мало нам потрібно й так багато —
всього в нас є на вуличці вузькій.

Тут на снігу з’являються