Юрій Андрухович

Із “Середньовічний звіринець”. З колекції Мікельаньйоло Романо (він же Густав Зуппе).

Це рясне гуляння вбогих при музиці,
Під мурами, де випивка і тінь.
Це триває свято

Із циклу “Листи в Україну”

Україна ж — це країна барокко.
Мандрувати нею — для ока втіха.
І тому западає спокуса в око:
зруйнувати все. І скільки б не їхав,

бачиш

1. Ніч

Ось тобі, вбога пуста голова,
перше знамення Різдва —
снігу добув ти для білих поем,
вітру черпнувши плащем.

Крила не тут, але біль від крила
на

ми навіть її не бачимо і не знаємо яка вона
адже вдосвіта вибігаємо з неї і повертаємось
коли споночіє
певно вона мурована
ще й досі в ній пахне людським потом
і сіном зі

Із циклу “Листи в Україну”

На останні гроші придбавши лайнер,
я вбираю очима, писком і мозком
вознесіння в небо стрімке, негайне.
Піді мною, як кажуть англійці, Москов.

Я

(Темниці)

Липи в час доцвітання стоять золоті,
безгомінні.

«Було тут кілька темниць», — сказав
Неборак. О відлуння колишніх льохів
з назвами, як у дівчат

Із “Кримінальні сонети”

На розі Кармелітської та Духа
Святого двометровий зимний хлоп
Лежав, Зацвівши оком, як циклом
(античний). Потекла на брук з-під вух.

його

Із “Ярмаркові патрети”

Самійло Немирич, авантурник, посаджений за ґвалт у вежу, самому собі

вчора був ти герой одягався у плащ
їздив кіньми і саньми

Із “Середньовічний звіринець”. З колекції Мікельаньйоло Романо (він же Густав Зуппе).

Єдина.
В лісах застає мене темна година,
як музика в місті зненацька за рогом.
Я

Капітанська вдова мала білих мишей
в закапелку дірявої кухні,
а ще із неї був канарок Мішель
і носовички трикутні.

Втім, ніхто не знав, де ночує вона,
по яких катакомбах

Із циклу “Листи в Україну”

Мандрувати тут у середньовіччя —
все одно, що за князем повзти обозом.
Тільки знай дивися в кожне обличчя:
ці хлопаки описані ще Ломброзом

Із циклу “Індія”

Звичайно, що ріка тяжіє тільки вниз,
повільна і в’язка, немов рослинний слиз,
коли твоя рука багром тримає спис.

І дивишся в ріку, і бачиш не рибин,
не

Братове, до вогню мене прийміть,
подайте хліба чесний почастунок —
я йду давно, а клич нічних вістунок
мертвить і воскрешає водномить.
Я виміняв на вітер срібло й мідь,
я став

Мадригалик

По-перше камінь. Твердь. І підмурівок.
Холодна перепона. Тож мета
втікає від зарюмсаних корівок,
а зостається творення хвоста.

Коли, розбивши камінь, з

І коли нарешті затихли останні оплески, Акулячий Писок рішуче заявив:

— Я, кстати, Есенина очень люблю. Кто-нибудь помнит Есенина?
— Розумієте, — набрався духу Хомський, —

Як ми ходимо обоє
нетрями старою дому!..
Гобелени і гобої
славлять пару невідому,

ніби бачать
нашу змову:
кожен дотик —
теплий спалах.

І тоді ми знову (й

Коли мандрівник повернувся додому,
ступив за ворота, зійшов на поріг,
здійнявши на плечі дорогу і втому, —
всі радощі світу вляглися до ніг.

Його не забули, його

Закіптюжений ангел живе у друкарні,
наче промінь стрибає в дівочі люстерка,
на губах залишає цілунки безкарні —
безшелесний, мов тінь, і липкий, мов цукерка.

А за вікнами вечір,

авжеж не райський сад не світять помаранчі
загублено стежки і втрачено сліди
а все що є у нас ліхтарик на підзамчі
і треба нам туди

збігати у пітьму яка непевна втіха
чи

Із циклу “Листи в Україну”

На Різдво в Україні діються речі
потаємні й вічні. Скажімо, місяць
виявляється зайвим, тому Святвечір
переходить не в ніч, над якою