Юрій Андрухович

Ще трохи — і ти збожеволієш
від щастя продиратися крізь оці кущі.
«Суниця, — повторюєш, — малина,
порічка, ожина, ліщина, аґрус!» —
і знову, як заклинання —

Натрунний портрет міщанки Варвари Лянгиш (XVII ст.) зберігається у Львівському історичному музеї

Тебе — теплу, погідну, лагідну, окату
хочу кликати з ночі, всю з шовку й

Загибель котляревщини, або ж бесконечна подорож у безсмертя

носаток надцять перехилено
то й замакітрилось на гаму:)
а ті що з крилами і з вилами
губами бамкають

Із “Ярмаркові патрети”

Павло Мацапура — ніжинський полковий кат, страчений 1740 p. за «ядение человеческого мяса і прочия богопротивныя злодеяния».

З коментарів до

Із циклу “Листи в Україну”

Це столиця держави. Тут досить людно.
І не досить зелено для ботанік.
Хоч насправді це ніби судно /чи судно?/
і не так ковчег воно, як

Ремонт парасольок — це водночас і розвага:
розпустиш її, мов дерево якесь кістяне чи бамбукове
і тішишся, і не бачиш нічого довкіл, роззява,
читаєш дощів колишніх вицвілі

вчимося бути далекоглядними
недільного дня тяжіємо до повчальних розваг і видовищ
розглядаємо небо зі сферичної башти
випнутої мов око циклопове
неподалік чортового колеса та

ми навіть її не бачимо і не знаємо яка вона
адже вдосвіта вибігаємо з неї і повертаємось
коли споночіє
певно вона мурована
ще й досі в ній пахне людським потом
і сіном зі

У приміщенні церкви відкрито вокзал:
почекальні, лампади, ікони, кабіни.
Перелюднені хори гудуть, мов казан,
a в касирок вуста, як фальшиві рубіни.
Туалети і фрески. Колишня

Із “Кримінальні сонети”

По той бік пристрасті народжується ніж.
Лахмітник Місьо о четвертій ранку
зарізав панну Касю, лесбіянку
(як він гадав, а втім, йому

Він має щось від різника або від самурая
Його ножі то попурі для джазових музик
Уста розкрито як врата все до мікрона грає
Важливо губи розтягти і зберегти язик

Дванадцять дуже

Я стужився. Я, мов кінь, погриз вудила —
відступи, бідо гірка й мороко:
десь любов моя на Ринку заблудила,
десь отам,
між ренесансом і бароко…

Я стужився. О подайте

Братове, до вогню мене прийміть,
подайте хліба чесний почастунок —
я йду давно, а клич нічних вістунок
мертвить і воскрешає водномить.
Я виміняв на вітер срібло й мідь,
я став

Мадригалик

По-перше камінь. Твердь. І підмурівок.
Холодна перепона. Тож мета
втікає від зарюмсаних корівок,
а зостається творення хвоста.

Коли, розбивши камінь, з

І коли нарешті затихли останні оплески, Акулячий Писок рішуче заявив:

— Я, кстати, Есенина очень люблю. Кто-нибудь помнит Есенина?
— Розумієте, — набрався духу Хомський, —

Із циклу “Листи в Україну”

На Різдво в Україні діються речі
потаємні й вічні. Скажімо, місяць
виявляється зайвим, тому Святвечір
переходить не в ніч, над якою

Коли мандрівник повернувся додому,
ступив за ворота, зійшов на поріг,
здійнявши на плечі дорогу і втому, —
всі радощі світу вляглися до ніг.

Його не забули, його

Закіптюжений ангел живе у друкарні,
наче промінь стрибає в дівочі люстерка,
на губах залишає цілунки безкарні —
безшелесний, мов тінь, і липкий, мов цукерка.

А за вікнами вечір,

авжеж не райський сад не світять помаранчі
загублено стежки і втрачено сліди
а все що є у нас ліхтарик на підзамчі
і треба нам туди

збігати у пітьму яка непевна втіха
чи

“Дня 14 липня 1826 року прийшла подія, що потрясла цілим Львовом: стара ратушева вежа пополудні зарисувалася й о годині чверть на сему вечором з великим тріскотом завалилася. Наперед вже