Юрій Андрухович

Весна виникала, де тільки могла:
трава на фронтонах, дощі і сухоти,
і тепла бруківка. Весна була зла.
Блукаючі танки і рештки піхоти
вертались nach Osten. Черешня цвіла,
і

Коли мандрівник повернувся додому,
ступив за ворота, зійшов на поріг,
здійнявши на плечі дорогу і втому, —
всі радощі світу вляглися до ніг.

Його не забули, його

Із “Кримінальні сонети”

По той бік пристрасті народжується ніж.
Лахмітник Місьо о четвертій ранку
зарізав панну Касю, лесбіянку
(як він гадав, а втім, йому

ми стаємо щоразу легшими
о десятій ранку по закінченні процедур виходимо
всі в однакових фланелевих піжамах
в наших руках дедалі більше невагомості
ходимо парком старої

Із “Ярмаркові патрети”

Самійло Немирич, авантурник, посаджений за ґвалт у вежу, самому собі

вчора був ти герой одягався у плащ
їздив кіньми і саньми

Із “Середньовічний звіринець”. З колекції Мікельаньйоло Романо (він же Густав Зуппе).

Єдина.
В лісах застає мене темна година,
як музика в місті зненацька за рогом.
Я

Капітанська вдова мала білих мишей
в закапелку дірявої кухні,
а ще із неї був канарок Мішель
і носовички трикутні.

Втім, ніхто не знав, де ночує вона,
по яких катакомбах

вчимося бути далекоглядними
недільного дня тяжіємо до повчальних розваг і видовищ
розглядаємо небо зі сферичної башти
випнутої мов око циклопове
неподалік чортового колеса та

Із циклу “Листи в Україну”

Я заліз у тугу, як в тогу чи в робу.
Моя ніч — ніби голка в горлі вічна.
Я собі підчепив тут одну хворобу.
Нею можна пишатись. Вона психічна.

Ця

Із “Кримінальні сонети”

У карти, так обшмульгані, що аж,
засіли пан різник і пан музика.
Була спокуса виграшу велика,
а за вікном був гомін і пейзаж.

І все зійшло

Із циклу “Листи в Україну”

Скоро свято: вся столиця російська
закипіла так, мов повстали гнані
і голодні. Я нагадую псиська,
що натрапив на слід цитрин, бананів,

і,

Десь поміж двадцятими, поміж тридцятими,
поміж дахами, балконами й вивісками,
в надвечірнім затемненні сніжного міста,
снується танго безпритульне,
вигадане студентом консерваторії

Із циклу “Листи в Україну”

Ветерани, що пишуть вірші, скарги,
одаліски, що поночі йдуть на лови,
аноніми, що вкупі становлять черги,
франкмасони, що в’ють павутини

Із “Середньовічний звіринець”. З колекції Мікельаньйоло Романо (він же Густав Зуппе).

Зійшла комета, Господи прости!
Мов гурт убивць повзе повз нас етапом.
Розпущені убори

Ремонт парасольок — це водночас і розвага:
розпустиш її, мов дерево якесь кістяне чи бамбукове
і тішишся, і не бачиш нічого довкіл, роззява,
читаєш дощів колишніх вицвілі

ми шукаємо щонайточніших знань
драбинами сходимо на вищі поверхи книгозбірні
нишпоримо по стелажах спільно з павуками
здіймаючи крейдяні хмари під стелею
мов на вершині стрімкої

…і хоча все золото світу не варте твого мізинця
і тільки для тебе жовто горять сьогодні сади
губи твої холодні наче прозорі вінця
яких ніхто не торкався прагнучи світла й

У приміщенні церкви відкрито вокзал:
почекальні, лампади, ікони, кабіни.
Перелюднені хори гудуть, мов казан,
a в касирок вуста, як фальшиві рубіни.
Туалети і фрески. Колишня

Із циклу “Листи в Україну”

На Різдво в Україні діються речі
потаємні й вічні. Скажімо, місяць
виявляється зайвим, тому Святвечір
переходить не в ніч, над якою

Цвітіння дерев найніжніша пора —
найвище зусилля краси і добра…
Як чуйно ступаю в зелену країну,
де соком дощів пахне тепла кора!..

Це все ще присниться: і ці дерева,
і