Євген Гуцало

Грались патронами. Грались гранатами. Грались затворами.
Грались снарядами й бомбами. Грались кинджалом і тесаком.
Гралися толом і мінами. Грались червоними зорями.
Грались війною і

Бузки. І дощ. І солов’ї хмільні
співали в димних гронах фіолету.
Вигойдувались трав кордебалеті!
у танці, що минає в напівсні.

Цвіли бузки? То солов’ї цвіли
сузір’ям грон,

Осінь.
Полетіли брови в теплий вирій,
і в чорних водах твоїх очей
заходить сонце.

В перший місяць весни стань на чистий рушник дороги
і грудьми припади до грудей березневих вітрів.
Подивися, як зірка за дуб зачепилася рогом,
і послухай, як думка заборсалась в

Ромашко — Офеліє з рідного отчого поля,
дівочносте й цното моєї святої землі!
Сьогодні з тобою зустрівся — і душу загоїв
та ще й заспокоїв не приспані часом жалі.

Ромашко —

Експромт грози, її палке натхнення —
це блискавка раптового рядка,
що світлом ярим вибухає з мене,
що з підсвідомості аж витіка.

Поезія — експромт грози улітку,
коли здолавши

З мого серця вилітають птиці.
Вилітають. І летять, летять.
В небі їм ніде не зупиниться
і не повернутись їм назад.

Білі й жовті птиці вилітають,
а за ними — чорні й голубі.

Древо поезії під небеса виростає,
скільки птахів над цим древом завжди пролітає:
голуб-синяк, Голуб сизий. І припутень-голуб.
Винно-рожеві у припутня груди і воло.

Древо поезії

В щільник чуттів і розуму зоря
Бджолою залітає; тихо
Завісу смутку розкриває пісня:

…Кру-кру,
Заки море перелечу –
Крилонька зітру…

О, рідна

— Мамо, стало холодно,
Надворі зима,
А в Кота Котовича
Рукавиць нема.
— Мамо, стало холодно.
Надворі зима,
А в Кота Котовича
Валянок нема.
— Мамо, стало

Журавлі високі пролітають,
ледве видно птахів із землі.
Журавлів я з вирію стрічаю
і прошу перо у журавлів.

Ставши над Дніпром зеленооким,
ставши над усміхненим Дніпром,

Із коромислом по воду
аж до моря зірка ходить.
Коли зірка йде по воду —
весело сміється,
коли зірка йде з водою —
срібло з відер ллється.

Срібна зірка йде з

На хмарах горбатих громи роз’їжджають возами
громи роз’їжджають у хмарах — вози гуркотять
Від воза загубиться колесо — й гримає над нами
За колесом колесо-громом пекельним

Весь світ — це музики руда тверда й сувора.
Руда — повітря я полум’я, вода й земля.
В первісній цій руді мелодії прозорі,
ще не народжені, німі ще, глухо сплять.

В граніті

Шукаєм папороть. Усе життя шукаєм.
Шукаєм цвіт. Шукаєм віщий знак.
Шукаємо тоді, коли смеркає,
таємний, темний цвіту зодіак.

Шукаєм папороть — нащо нам приболотний!
Нащо

Дзвіночок сміху — мій син — прокидається вранці.
Будить сонце — хай світить. Будить трави — нехай ростуть.
Будить пташок — хай співають… Будить ніжність мою…

Дзвіночок сміху — мій

У норі принишкла миша.
У норі у миші – тиша.
Може, миша в тиші пише?
Може, миша щось читає?
Може, миша вишиває?
Може, миша кашоварить –
Мишенятам кашу варить?..
У норі у

Біля Баби Снігової,
що в дворі стоїть з мітлою,
Дід Мороз усеньку ніч
не стуляв сьогодні віч.

Дід Мороз – ото дідунь,
обігріє всіх бабунь,
бо, либонь, що без бабунь

— Я у тебе дармоїд,
якось бабі каже дід.

— Ну, який ти дармоїд?
Ти у мене славний дід!

— Може, справді
славний дід,
але й славний дармоїд,
каже бабі впертий дід. —

Дитинство? Казочка про білку.
Дитинство? Хвої срібна гілка.
Дитинство? Радощі — і тільки.
Дитинство? Жалощів — ніскільки.

Дитинство? Білка промайнула
по споминах, як по