Володимир Свідзінський

Дубовий ліс в сумній покорі
Ронив зів’яле покриття.
Вона в гущавині прозорій
Була безжурна, як дитя.

Багровим листям уквітчала
Сніг чола. Радісним теплом
Сміялись очі…

За гаєм, гаєм,
За деревами
Кують морози
Поломну зброю,
Поломну зброю —
Мечі огнисті,
А в гаю тихо.
Заячі лапки
В пухкій пороші
Слід проснували,
Сосонки