Володимир Лучук

Росою вмивається сонце.
Росою вмиваються соняхи.
А соні не хочуть митися —
сон витирають долонями.

Миються всі на світі —
зимою,
весною,
літом:

жирафи — у

На широкому дворі
бути грі!
Бути грі!
Тут
збираються у крузі
вірні друзі-школярі:
он Микола, що ніколи
не спізнився ще ніде,
два Трохими-побратими,
а за ними

Рано-вранці крізь віконце
зазирнуло в хату сонце.

Я збудив Марійку знову
на зарядку на ранкову.

Вже Марійка учениця —
довго спати не годиться.

Усміхнулось сонце з

Гув
автобус,
їхав-їхав,
то під гору,
то — униз…
Захлинались охи сміхом,
бо автобус в гори віз!
Зупинились там, де треба,
біля табору якраз,—
сосни тут ростуть

Ніс Івасик у руці
різнобарвні олівці.
Біг Івась за дідом
слідом
і спіткнувся на толоці.
Дід до внука повертає:
— Що тут сталося?—
питає.
А Івасик

В лісі нашому луна,
не стихаючи, луна.

— Ми з Іванком тут удвох!—
Звіддаля лиш чути:— Ох!

— Ох, де Дмитрик та Іванко?
Покажи їм шлях, полянко!

— Ви сюди біжіть

За Вірою Лебедовою

Весняним, веселим
і сонячним ранком
в мандрівку зібрались
Тарасик з Іванком.

Повітря тремтить
в золотому промінні,
діброва під ноги

Я мамі
хмаринку дістану
із неба,
щоб дощ — під рукою,
коли його треба.

І вітра,—
щоб в кованій
схований скриньці
з ключем чарівним
на шовковій

Угорі орли літають,
а внизу потоки грають.
Не відома горам тиша:
буйні води котить Тиса,
рине Прут, і Латориця,
Черемоші два іскряться,—
один — Білий,
другий —

Джміль ромашці
щось на вухо
пошептав і —
полетів… Дикий
мак хотів
підслухать, не
розчув —
почервонів.

Угорі орли літають,
а внизу потоки грають.
Не відома горам тиша:
буйні води котить Тиса,

Рине [1] Прут і Латориця,
Черемоші два іскряться:
один — Білий, другий —

Під густими
ситнягами
у воді
квітки ростуть.
Назбирать
букетик мамі
незабудок
не забудь.

Вже зеленіє луг і ліс,
сонце — наче сонях…
Вітер пахощі приніс,—
кличе на осоння.

Угорі співає птах,
що присів на гілку.
Ми з лопатками в руках
біжимо на

На городі —
ой, так, так —
мама висіяла мак.
У барвистій парасольці
зацвітає мак на сонці.
У зеленому плащі
мак не мокне на дощі.
На городі —
ой, так, так —
мама

Несла пісенька із лісу
козубок суниць.
Заблудилась пісенька
між густих ялиць.

Рвала пісенька у лузі
цвіт рясних купав.
Заблудилась пісенька
між зелених трав…

Не

Гайда в ліс! Найдемо жолудь!
— А навіщо?
Щоб над ставом посадити.
— А навіщо?
Щоб там дуб високий виріс.
— А навіщо?
Щоб гніздо звила синичка.
— А навіщо?
Щоб зросли

Ох, здружилися удвох
однолітки Ах і Ох.
Де лиш Ах не ступить крок,
там за ним вже тупа й Ох.
Ах до Оха звик, що — ах!—
де лиш Ох, там зразу й Ах.
Ось, візьмім, наприклад,

Маленький Матвійко
до дядька Степана
в приватну столярню
прибіг собі зрана.
— Ой дядечку, дядьку,
прийшли сніговиці,
а в мене нема ще
пташкам годівниці!
Горобчики

Чи літо, чи осінь,
весна, чи зима,
а для тепловозів
різниці нема:
летять тепловози
на захід, на схід —
махає рукою
їм Ростик услід.

Бува, як до них
не

На узгірку
цілим класом
виноград
збирали ми.
Раптом заєць
вихилясом
з-під куща —
поміж дітьми.
— Чом тебе тут
дідько носить?—
всі до нього,
він —