Василь Пачовський

Жалю-ж ти мій, жалю, роже на розквіті,
Та краса на тобі, що роса на цвіті!

Та роса пропаде, як вітрець повіє —
Але мого серця краса не злиніє.

Бо краса на цвіті зі шовку

Май. Чудова, ясна нічка.
У сальоні згасла свічка,
Місяць сипався з вікна;
Ми з собою шепотіли,
Твої шовки шелестіли,
Простягались рамена…

В спальні голос татка

Ми самі були в сальоні,
Ані мамця, ані татко…
Серця билися нам дуже
І розмова йшла негладко.

Ти бажала щось дізнатись,
та довідалась немного;
Я хотів усе сказати,
Та

Тільки щастя що при тобі;
А як розлучилися,
Перебуті хвилі щастя
З вітром розкотилися.

Переїхав чисте поле,
До двірця вже доїжджав —
Б’ють сиґнали залізничі,
Кінь

Віє вітер на калину,
По мою, мою дівчину
Їде лисий-молодий!
Вже з каритки висідає —
Ззаду чортик підбігає,
Чистить ковнір золотий!…

На помості банда грає,
Вся родина

Ведуть дружби до шлюбу
Мою дівчину любу
За ручку, за рукав —
Ведуть дружки і того
Старого молодого,
Що моє щастє взяв.

Ідуть за ними гості,
На калиновім

До вечері в шлюбнім строю
Сів старий із молодою —
А тоасти йдуть без тями,
Дві на жовто вбрані дами
Шепчуть у секреті всім:
“Добру партію зробила,
Вона того-во

Вальс. Тай молода гуляє,
Молодий старий дрімає.
Впало в око се тіткам:
Живо дружбу закликають —
“Дами, дами вибирають!”
Крикнув дружба мущинам.

І зачалися

Скрипки плачуть, скрипки грають,
Серце в танцю рознімають —
Гомін аж до церкви йде:
— Не всі тії ся кохають,
Що їх шлюбом повінчають! —
В церкві відгомін гуде.

То не

Знов я бачу їх на муку:
З ним вона йде попід руку,
То пошлюбна “променад”;
Щось мене за нею тягне! —
Вже пропало, вже не стягне —
Ні вперід мені, ні взад!…

Улицями йдуть

Маю трошки жаль на тебе,
Бо знов був я дурно в тебе —
Коби словечко любеньке
Ми промовили до себе!…

Все хтось був у тім покою,
Де були ми зі собою —
Як не було вже

Ой вже їду з того дому,
Де такий щасливий був,
Кінь вороний у каритці
Спотикнувся, спотикнув.

Спотикнувся кінь вороний,
Хвилі щастя потряслись,
В лист кленовий

А до мене приблизилась
І легенько поклонилась
Сама пані молода:
Стан високий, волос кручий,
Личко яре, зір лискучий
Як у джерелі вода!…

Мені жалко тебе, галко,
Ми

І знов зайшов я тут кудись:
Ось дім, город, альтанка,
Де ми сиділи все колись,
І з поцілунком розійшлись —
Ти тямиш, того ранка!

Я йшов учитися у світ.
Ти плакала, мій

Втікає з того дому знов,
Де кат пестить мою любов
За мною плач лунає; —
Я втікби десь в найдальшу даль —
Та вслід за мною гонить жаль
І в дім той завертає.

І нині знов я

Мене знов тягне на той шлях,
Аби в твій дім завести, —
Знов блуджу по тих улицях,
Що їх минати я присяг —
Знов ломлю слово чести!

А он: твій муж з тобою йде,
На трьох

Ніч. Ти з підбитими очима
В одінню спиш, бліда як мур;
В покою лямпа гасне, блима —
З портретів стогне жаль і дур…

Муж в люпанарі в білярд грає…
Коняки каваркам платить,

І знов був я в однім домі
Тай не знаю, як то сталось,
Як то сталося, що серце,
Моє серце там осталось.

Моє серце там осталось,
А я ходжу та журюся,
Що там робить моє

Ой від вітру лози гнулись,
Тай не похилилися —
Ми дивилися на себе,
Тай не надивилися.

Що з тобою, моя Дзвінко,
Що з тобою діється?
Бо за мною курявою
Чорна тоска

Чому то ти очка спустила,
Як я в тії очка глядів?
Ніщо я до тебе не мовив,
Нічого казати не смів!

Чому то ти стала як рожа,
Як я лиш за ручку узяв?
Нікого не було в