Василь Барка
Переміна смутку
- Автор: Василь Барка
Зелениться скеля — мшисто вбрана,
розбива з припливу блиски.
Знов безодню моря, в свіжих ранах,
зрушено від болю звідкись.
Після жертви в сплеск течій сліпучих,
движеться: як
Невідомий відхід
- Автор: Василь Барка
Ти в тойсвітті! серце недосяжне
посмутніє з білих снів.
Чи від надвіконня спомин згасне? —
вже в світильній стороні.
Мов до стрічі: лан дівочний, любий! —
з поля кличучи, в
Палатиме в шипшинний виблиск хвиля
- Автор: Василь Барка
Палатиме в шипшинний виблиск хвиля,
коли височина світанків —
як церква: де ми дітьми ще говіди,
і серце вернеться спитати.
За чайчин місяць і вітрило дальнє
«морозки» глянуть
Помайоріли журавлі при ниві
- Автор: Василь Барка
Помайоріли журавлі при ниві
що хилиться, в могилах сизих.
Там предки! з кіньми сонця боронились,
від кручі викляті, мов схизми.
Без листа, як вісон поткавши —далі,
навала в
Новинний приплив
- Автор: Василь Барка
Вино з травинок буря поколише
і, в ниті гобелен, роздрібнить.
А хижі крила вбризка голубіше,
веселки полюбивши рибні.
Одвіку птиці прип’яті при палях
промінного порядку:
Мова моря
- Автор: Василь Барка
То жайворонки моря сірокрилі:
перебіжать, пісок сточити.
І мушля сиві гуркоти відмірить —
до слуху принести врочисто.
Чи з полинами в райдужину шибку,
задихавшись прибій
Прагнення ранків
- Автор: Василь Барка
Знов — море: грозові мечі до дзеркал
згостривши, в стихарі збіліє.
А милосердя лілія далека:
де світло стріхи голубине.
Знов — море: переймає пряжу тучі,
в пломінній силі, ніби
Світанковий лан
- Автор: Василь Барка
Як хрестик від грудей, скарбчинка рідна:
злотіє колоскова щирість.
Бо, серцю найсвітліша! вже дозріла —
в блаженній жертві всіх примирить.
Нам виблагана; бо шалені
Присмирена хижісь
- Автор: Василь Барка
Пурпурна ящірка: двійня невзора —
для давнього дракона! ходить…
по листу мерхлому, де прикро вчора
береза зверглася в негоді.
Гляди, при глинищі сховалось кволе
створіння, і
Передсвіт
- Автор: Василь Барка
Завіяли негоди й полонили
в біду кайданів олив’яну.
Як привиди німі — від скель ялини,
що натемніли проти лану.
Дощина: в погримучі грозки звідси,
блищить, від повноти
Дерево
- Автор: Василь Барка
Прибралося у прапори страшного
страждання, клонячи до шляху.
Так душі босі стануть при часовнях:
відплакати погибель скляту.
З вина й огню китайки посвітлившись,
листок спадає:
Надземна дорога, що - вночі
- Автор: Василь Барка
Барвинники з левад сама збратала,
в галуззя всвічена! і кадить.
Мов курява цвітиности з багаття;
розсіяна мовчазно — в ладі.
І в притчі з діямантів на безмежжя,
мов міст
Невичерпність
- Автор: Василь Барка
Нам закричить вулкан і хату вдарить,
бо, душами глухі, не чули:
як з неба медик світляної правди
вже назбирали бджоли в вулик.
І що моря ножів? їх розпал слуха —
все чорта,
Передвістя
- Автор: Василь Барка
Розсипано з хмарин: як від покосів
переддощових — світло тихе.
Помножилось! хоч ворон зойк приносить:
від прірви світу ненаситець.
А не зруйнується грання органне,
в незримому
Серпневий полудень
- Автор: Василь Барка
Церковна папороть окрасить гору,
де ти була, і сад близький
(Цефеєве світлиння все в погожу
траву застигло, як разки).
Гіллястими капличками чатинні
спиняються аж біля
Дорогоцінність поля
- Автор: Василь Барка
Судилося: огненністю в надпростір,
і добрістю в надчас горіти —
хай ця билина, порадівши, просить
від неба! від землі: в корінні.
Свою корону з рисочок рожевих
крізь
Вербичка
- Автор: Василь Барка
Темніє океан: проз камінь бродить,
де, від століть вина — помшів.
І, некривава вербо! дощик добрий
перешумить до комишин.
Душа не стане втішної сопілки
між горлицями моря
Нива
- Автор: Василь Барка
В полоні нива! вкруг — блискуче зілля
натискується в межі: часто.
А невимовний камінь зупинила
тополя,— досвітів початок.
І любить співанку синички добру,
і білий мак на
Грозовий захід
- Автор: Василь Барка
З тривоги зграйки серед скель звістились;
і межі океан розбив!…
і голки блискавок — троянд безлистих —
пронизують імлу з грози.
І вороний, між круки, грім проскаче,
стремено
Турботний океан
- Автор: Василь Барка
І.
Хвилює, доторкнувши мох,— свіжіші,
ніж сніг, уста, що посіріли.
Де побудує вал,об брилу знищить,
аж зірка спалахнула з сіллю.
На східці, ніби до комор, розіллє
прозору
Сторінка 16 із 27
Чудовий! Коли поруч.....