Економіко!
Де твій пульс?
Графік серцевих ритмів
падає вниз.
Хто сказав,
рентабельність нуль?
Ми
на від’ємній осі криз.
Міністри сидять в шоці:
Знову курс
1
Сонце!
Давай дружити.
Спільним вогнем палати.
Ти, звичайно, із неба.
Жито —
Мої палати.
Нас міліарди сонць
У ноосфері землі.
Та огортає
Ти вивчаєш якусь Кама-Сутру:
Що за чим, хто кого і куди,
Наче граєш у партію мудру:
Прораховуєш вірні ходи.
Не шаную обрядів зібрання
І цілую одразу в живіт,
Обриваючи
Поверни свою впертую спину,
Я до тебе сьогодні, як гість,
І дарую лиш гілку жасмину,
Хай вона тобі все розповість.
Зрожевіло чимало ночей,
Та мені вже повік не
Покохав, як була ти чужа,
Розлюбив, коли стала моєю.
Що лишилось? На вістрі ножа
Почуттів, що змінились зорею.
Ти домашня квітчина, а я
Із грозою зв’язав свою
Я тебе цілував до світанку,
Я тебе цілував у росі,
Ми кружляли в модерному танку:
Я і ти у дівочій красі.
Твої губи казали: “не треба”,
Твої руки благали: “пусти”,
Але
Вітаю радо, Дикий Луже,
Цю землю, небо, простір цей!
Не відведу від них очей,
Причарували, наче ружа.
В могилі кожній я вбачаю
Безсмертних свідків тих років,
Коли ватаги
Сяйте, тюльпани, Тавридою!
Як не удома, то в світі!
Бачу Голандію вкритою
В щирому вашому цвіті.
Сяйте, тюльпани, Тавридою.
Хоч при султановім дворі.
В нас чарувати —
Сиплять козачі голови
Листям осіннім
На вітрі віків.
Сипле свинець та олово
За голосінням
Північних вовків.
А в листі — трагедії долі
Від колисок до трун
Усіх
А я собі вже не належу,
Та й чи належав я собі?
Утік у братчиків мережу
Із хижих багача зубів.
То краще джурою буть волі,
Коритись духу козаків,
Ніж перти дні сліпі та
А коней не саджають на палю,
То не дуже ти, братку, і плач.
Забувай свою пишную кралю,
Куштуватимеш інший калач.
А коней не садовлять на палю,
Будеш пліднити польських
За могилою могила,
А за смертю смерть,
Не чекай на мене, мила,
І коня не сердь.
Якщо стане що в поході —
Доля вже така.
Спогадай-бо при нагоді
Свого козака.
А
...Повз мене пливло
Мале чаєня,
Воно о весло
Спинило коня.
Я кинув хлібець,
Воно не взяло,
І знову сліпець
Пішов на весло.
А потім сліпиш
Здійнявсь
Йшли у мряці голубій
В шатах ворога у бій,
Козаки та їх старшина,
Отаман і вся дружина.
Йшли у мряці голубій
Ще й у шатах вражих бій.
Не боїться чи козак
В брата
Пішли далеко тарпани,
Тепер їх не здогнати;
Чому, скажіть, не таргани
Із голови та хати?
Широкий степ змалів у яр
Без янголів безмежжя.
Вже вільна постать не буя.
Мамо, іде білий сніг,
Вкрито і степ, і дороги,
Мамо, вже падаю з ніг,
Де ж бо поділись Пороги?
Тільки учора ревли
Скелі Дніпрові урвисті,
Ну а сьогодні вали
В
Помирає козак
У Дикому Лузі,
Похилилися злак
І друзі у тузі,
Зблідли стяги походні,
Та не зна ні один,
Що у нього сьогодні
Народився син!
A чайки все: “Кигли, кигли,
Ми козаками буть могли,
Не стало нам козацьких тіл,
І ми покинули ваш діл,
Щоб підсоблять вам із небес
І серед степу, й серед плес.
Тримайтесь,
Скаче кінь додомів,
А стремена пусті.
Щойно хвіст додимів,
Як і шрами густі.
І знайома рука
Не притримує лет,
І козацький рукав
Не заходить на злет.
І знайомий
...А очі добрі та веселі
У мого братейка були,
Світили сонцем у оселі
І за оселині вали.
В житті його так покрутило,
І під панами, і в борні,
І нападами прямо з тилу,
А
Сторінка 956 із 969
Чудовий! Коли поруч.....