Українська поезія: вірші класиків і сучасних авторів

Шостий і заключний розділ збірки “Мої настрої” – “Дивний світе мій”

А на парканах сірих – килими!
Пожежа на парканах!
Пеньки втемнілі
Біля станків усохлих килимарниць
Сіяють

Шостий і заключний розділ збірки “Мої настрої” – “Дивний світе мій”

Потік строкатий
Плив і плив
До річища базару
І біла вулиця
Чорніла на очах.

Приїхавши до Америки, я працював посудомийником

1
На потребі нью-йоркського “давнтавну”
все було захоплююче того року:
блимаючі виклики неонів,
переяскравлені уста

Шостий і заключний розділ збірки “Мої настрої” – “Дивний світе мій”

Навстріч потокові,
Загрозливі зигзаги виробляючи,
Ривками рухався
Непоказний і сірий, наче шпак,

Роки стають відбулими,
кожний опівнічно
31 грудня.
Людей проймає жах,
вони спішать,
кожний розминається з собою,
губить відображення дитини
і переступає в новий

Шостий і заключний розділ збірки “Мої настрої” – “Дивний світе мій”

Поважний і старий інтелігент
Пішов
У довжелезному ( ще за Польщі)
Картатому пальті.
Він капелюха піднімав

У вісімдесятім році
весна пізнилася у Джорджії,
не могла зазеленити
краєвиди,
ні вразити неспокоєм
душу.

Лише на голім дереві,
яке я оминав, проходячи
вилазило з

Шостий і заключний розділ збірки “Мої настрої” – “Дивний світе мій”

Дівчатка табунцем пробігли,
Неначе снігурі з куща на кущ
Перелетіли.
Сліди дрібненькі на снігу,
На білому

1. Хто має нюх

втягає запах кіс
і переймається лагідністю

втягає віддих
і його власкавлює
її весна

втягає запах статі
і гарячий сціп клітин

Шостий і заключний розділ збірки “Мої настрої” – “Дивний світе мій”

Вуйко та вуйна уперто женуть
Гладющу свиню по центральному плацу.
Плац білий.
Свиня біла.
А п’ятачок, як

ЗЗОВНІ

прийнявши в себе очі
й невиразну форму уст
ти хочеш їх
ти хочеш білих рук
що розтягаютъ ніжність
по твоїм обличчі
по руках
грудях стегнах

Шостий і заключний розділ збірки “Мої настрої” – “Дивний світе мій”

Так хочеться промовить всім:
ДОБРИДЕНЬ.
Сказати ж маю кому –
Весь Косів
Рушив на базар по білому снігу,

З кожною весною
вигини дівчат вабливіють,
та їхні усміхи до мене
вкриті плівкою
поблажливости.

Їхні талії
стрункіші цього року
і обтикані мелодіями.

Я,

Пиймо наші роки,
пиймо за наші роки!
Бо торкати поезію,
це торкати поезію,
це торкати нерви часу.

Бо торкати – це чути
мозок і жовч людини,
це розтинати жили
і

Шостий і заключний розділ збірки “Мої настрої” – “Дивний світе мій”

Етюд

Відсунув штору – серце тьохнуло:
На травах,
Ще на зелених травах!
Перший сніг.
В колодязя на

1
в полі червоніє кров дозріння
де-не-де сивіє жмут
питань

ти по кладці переходиш в осінь
і збираєш залишки
кохань

2

квіти нидіють і розчиняються
у

Пропихаючись тріщинами минулого, переступаючи по споминах, розгладжуючи пам’ять, що полотнами висить між кроквами століть — я увійшов крізь чорний Нотр Дам розп’ятись на старих коханнях, стекти

Стою у невиразній позі
між двома високими синами,
наче втиснений у землю,
мов відсунений на крок
в минуле.

Безліч літ,
непроханих, чужих,
з якими я минався,

Понад Дніпро гуде метро,
і рибоньці не спиться.
І журиться старий Дніпро,
і сон Дніпрові сниться,
що є у водах дивна Січ,
де рибки
шабельками
видзвонюють як день, так

Із “Любов у трьох часах”

1
Коли уяву сколихнуть її уста,
розійдуться по тілі
жагою пестощів, жаданням губ;
коли цілунками наділить

закутає дівочим чаром,
лагідним